"Веста" не знає пощади

— Моя наречена хотіла б вибрати кліпси, — почав юнак, відзначивши, що він не помилився, вважаючи літнього чоловіка за людину, яка дуже дбає про свою зовнішність. Бездоганно пошиті штани вдало маскували трохи заокруглене черевце, голуба сорочка з короткими рукавами добре гармоніювала з сивиною висків і загорілим обличчям. Руки були випещені, нігті старанно підчищені і відполіровані замшею. Од нього чути було легкий запах лаванди і дорогих ароматних сигарет.

Дівчина примхливо перебирала кліпси — одні здавалися їй надто скромними, інші надто вишуканими. Чемний господар терпляче виконував її примхи. Нарешті дівчина зважилася купити чорно-золоті майолікові кліпси, що мали форму кульок. Юнак узяв кліпси, непомітно глянув на ціну і скривився, викликавши цим легку поблажливу усмішку на устах вишуканого пана.

— Нічого не зробиш, — зітхнув юнак, — запакуйте, будь ласка.

— Слухаю, — простягнув руку чоловік із-за прилавка. Але в цю мить юнак, якого ненароком штовхнула наречена, випустив кліпси на підлогу, і вони покотилися до завіси.

— Який ти незграбний! — скрикнула дівчина, хоч усе трапилося саме через неї.

— Не турбуйтеся, це дрібниця, — поспішно сказав господар юнакові, який, почервонівши від сорому, кинувся за кліпсами. Та юнак будь-що вирішив виправити свою помилку і в погоні за кліпсами зайшов аж до оксамитової завіси.

— О, одна вже є! — вигукнув він, швидко заглядаючи за завісу і піднімаючи з підлоги маленьку кульку. — А ось і друга! — сказав юнак, незважаючи на власника, який намагався не пустити його далі у відгороджену частину кімнати. Але юнак уже випростався, тримаючи в руці кліпси, і винувато подав їх хазяїнові магазину, який почав запаковувати покупку у красиву коробочку, вистелену оксамитом. На кришці виблискував золотом напис: “Мирослав Згожельський з С-ми. Годинниково-ювелірна майстерня. Заснована в 1900 році”.