Дитя Ноя

Щойно по дорозі до оливкової плантації ми минули палестинський будинок, по якому нещодавно проїхали гусениці танка. Розкидані речі валялися в пилюці, що курилася до небес. Дві групи хлопчаків затято билися серед руїн.

Я попросив Руді зупинити джип.

— Що це таке?

— Наші репресії у відповідь, — відповів він. — Учора один палестинець-смертник вчинив терористичний акт. Три жертви. Ми мали відреагувати.

Нічого не сказавши йому у відповідь, я виліз із машини й пішов по уламках.

Дві групи-суперниці, єврейські й палестинські хлопчики, кидали один в одного камінням. Оскільки каміння часто не влучало в ціль, один хлопчик схопив уламок балки, підбіг до найближчого супротивника і вдарив. Відповідь не забарилася, за кілька митей хлопчаки обох кланів лупцювали один одного уламками дощок.

Я з криком кинувся до них.

Чи вони злякалися? Чи скористалися нагодою, щоб припинити бійку? Але розбіглись у протилежні боки.

Руді неквапливо підійшов до мене.

Нахилившись, я помітив загублені хлопчаками предмети. Це були кіпа і палестинська хустина. Один предмет я поклав у праву кишеню, другий — у ліву.

— Що ти робиш? — запитав мене Руді.

— Починаю нову колекцію.