Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
На вершечку Туни постало ельфійське місто Тіріон із білими мурами і терасами; найвищою вежею того міста була Вежа Інґве — Міндон-Елдаліева, срібне свічадо якої осявало імлу далеких морів. Тільки лічені кораблі смертних людей запливали аж так далеко, що з них можна було угледіти слабкий промінь того свічада. У Тіріоні на Туні тривалий час дружньо співіснували ваньяри та нолдори. А позаяк серед усіх розкошів Валінору вони найбільше любили Біле Дерево, Яванна створила для них дерево, яке було неначе зменшеною подобою Телперіона, тільки не давало власного світла; синдарською мовою звалося воно Ґалатіліон. Дерево те посадили у дворі поряд із Міндоном, і там воно розрослось, і в Елдамарі було чимало його сіянців. Один із них згодом висадили на Тол-Ерессеа, й він пишно розрісся там, і отримав імення Келеборн; і від нього, як сказано в іншому місці, у призначений час постав Німлот — Біле Дерево Нуменору.
Манве та Варда найбільше любили ваньярів, Ясних ельфів; Ауле ж уподобав нолдорів, він і його народ часто бували в них. Знання й уміння нолдорів сягнули небувалої величі; та це тільки розпалило їхню жагу до ще більших знань, і декотрі нолдори невдовзі перевершили навіть своїх учителів. Мова їхня часто змінювалася, бо ці ельфи дуже любили слова і завжди прагнули відшукати такі назви, які би щонайкраще пасували істотам і речам, що їх вони знали чи вигадували. І сталося так, що каменярі з дому Фінве, вишукуючи в узгір’ї каміння (вони-бо любили зводити високі вежі), першими виявили самоцвіти й видобували їх із-під землі міріадами; а ще винайшли знаряддя для тесання та обробки дорогоцінних каменів і вирізьблювали прикраси різної форми. Вони не нагромаджували самоцвіти, а щедро їх роздавали, збагативши своєю працею цілий Валінор.
Згодом нолдори повернулися до Середзем’я, і далі в цій оповіді йтиметься головно про їхні діяння, тому ймення та родовід їхніх правителів тут подано в такому вигляді, в якому ті ймення пізніше існуватимуть у мові ельфів Белеріанду.
Королем Нолдорів був Фінве. Феанор, Фінґолфін і Фінарфін — то сини його, проте матір’ю Феанора була Міріель Сірінде, а матір’ю Фінґолфіна та Фінарфіна була Індіс із ваньярів.
Феанор був неабиякий майстер: і у словах, і в ділах, ученіший за братів; дух його горів, наче полум’я. Фінґолфін був найсильніший, найвитриваліший і найвідважніший. Фінарфін був найпрекрасніший і мав наймудріше серце; пізніше він потоваришував із синами Олве, володаря телерів, і взяв за дружину Еарвен — лебідь-діву з Алквалонде, доньку Олве.
А ось хто були семеро синів Феанора: Маезрос Високий; Маґлор Чудоспівець, чий голос знали чи не скрізь по морях і суходолах; Келеґорм Прегарний і Карантір Темний; Куруфін Умілий, який успадкував більшість батькових ремісничих здібностей; і наймолодші брати-близнюки Амрод і Амрас, однакові на вдачу та на вигляд. Обоє згодом стали видатними мисливцями і полювали в лісах Середзем’я; мисливцем був іще й Келеґорм, який приятелював із Ороме і часто йшов услід за гуком рогу цього вали.
Синами Фінґолфіна були Фінґон, який пізніше став Королем Нолдорів на півночі світу, і Турґон, володар Ґондоліну; мали вони й сестру — Арезель Білу. Згідно з віком елдарів, вона була молодшою за своїх братів; а коли вступила в пору розквіту та краси, то була висока і сильна, і їй подобалося їздити верхи й полювати в лісах. Там вона часто бувала в товаристві синів Феанора, своїх родичів; та ні до кого з них любов не прихиляла її серця. Ар-Фейніель називали її, Білою Панною Нолдорів, адже мала вона білу шкіру і темне волосся, а зодягалася завжди у срібні чи білі шати.
Синами Фінарфіна були Фінрод Вірний (його згодом нарекли Фелаґундом, Володарем Печер), Ородрет, Анґрод і Аеґнор; оцих чотирьох дружба так зблизила зі синами Фінґолфіна, що вони всі були наче рідні брати. І мав Фінарфін іще й доньку, Ґаладріель — найпрекраснішу ельфійку з дому Фінве; волосся її так виблискувало золотом, наче в його тенета спіймалося сяйво Лауреліни.