Сильмариліон

Розповідають, що коли рушення елдаліе покинули Куівіенен, Ороме очолював їх, їдучи верхи на Нагарі — білому коні з золотими підковами; і, обігнувши з півночі Море Гелкар, вони повернули в напрямку Заходу. Перед ними понад зруйнованою війною Північчю досі нависали безкраї хмари, й зірок у тім краю не було видно. І тоді немало елдарів злякалось, і пожалкувало про вчинене, і повернуло назад, — і кануло в забуття.

Довго й повільно просувались ельфи на захід, адже простори Середзем’я були неосяжні, а дорога — втомлива і важкоздоланна. Та й самі подорожні не бажали поспішати, адже їх дивувало те, що вони споглядали, багато земель і річок вабило їх оселитися поблизу них; і попри те, що всі охоче прямували вперед, кінець подорожі радше лякав їх, аніж обнадіював. Тому щоразу, як Ороме відлучався, щоби залагодити інші справи, ельфи зупинялись і не просувалися далі, аж доки він повертався, щоби знову провадити їх. І сталося так, що після багатьох років таких мандрів путь елдарів пролягла через густий ліс, і вони вийшли до великої ріки, ширшої за всі інші, які їм доводилося бачити; на протилежному березі височіли гори, гострі шпилі яких, здавалося, протинають зоряну сферу. Ріка ця, — кажуть, та сама, яку згодом назвуть Андуіном Великим, — завжди була рубежем західних земель Середзем’я. А гори — то Ґітаеґлір, Імлисті Вежі на кордонах Еріадору; проте в ті дні вони — а звів їх Мелкор, аби затримати Ороме — були вищі й жахливіші, ніж опісля. Телери довго мешкали на східному березі тієї ріки й забажали залишитися там; а ваньяри та нолдори переправилися на інший бік, і Ороме провадив їх гірськими перевалами. А коли Ороме подався вперед, телери подивилися на оповиті мороком верховини і злякалися.

Тоді повстав ельф із народу Олве, який найбільше гаявся в дорозі, а звали того ельфа Ленве. Він покинув стрій, і повів за собою чимало подорожніх, і рушив на південь уздовж великої ріки, і родичі впродовж багатьох років нічого не відали про них. То були нандори, котрі стали окремим народом, відмінним од решти; спільною в них залишилася хіба що любов до води, бо нандори найчастіше селилися біля водоспадів чи гомінких струмків. Вони добре зналися на живині — деревах і травах, птахах і звірах, — краще за всіх ельфів. Опісля Денетор, син Ленве, знову поверне на захід і ще до сходження Місяця переведе частину того народу через гори у Белеріанд.

Нарешті ваньяри та нолдори перебралися через Еред-Луін — Сині Гори, які височіли між Еріадором і найзахіднішою територією Середзем’я, яку ельфи згодом назвуть Белеріандом; і передові загони перетнули Долину Сіріону та спустилися до Великого Моря десь поміж Дренґістом і Баларською Затокою. Проте, побачивши Море, декотрі не змогли подолати шаленого страху, відступивши в ліси та нагір’я Белеріанду. Тоді Ороме залишив ельфів і відбув до Валінору питати порад у Манве.