Альбатрос — блукач морів

Ми сиділи під тінистим деревом — шестеро мальдівців і я. Спокійні, з якоюсь невимовною тугою очі, здавалося, дивились прямо в душу. І цих людей англійці називають ледарями! Але ж руки їхні, натруджені від важких кам’яних товкачів, свідчили про нелегку, виснажливу працю.

— От де ідилія — на Мальдівах! — розповідали нам в Коломбо.

Та ідилії я не побачив… Оця кора, яку з дня в день б’ють остров’яни, аби виготовити собі примітивний одяг; боніто — риба, що сушиться он на низці під пальмами, яку потім забирають на Хітаду, а звідти вивозять на Цейлон та в Індію; копра, так ретельно обчищена й просушена; вода, яку по краплинці збирають у дощові дні; плодові дерева, догляд за якими потребує стільки сил і терпіння, — хіба все це не свідчить про повсякденну боротьбу людини за хліб насущний?

Як же дізнатися їхні імена, цих гостинних остров’ян? — ламаю голову. З горем-бідою довідався, вдавшись до жестів і міміки.

Відповідають мені по черзі: Сандіді, Алідіді, Абдул, Тута, Хамід, Ісмайдіді.

Прийшов Касянович, Пастернак і з ними Абдуладіді — літній остров’янин, котрий учора привозив вождя; він розуміє й по-англійськи.

Скоро повечоріє, а ми гостюємо в мальдівців…

— Що вони тут зроблять, ці шестеро? — питаю Абдуладіді.

Той розповів… На; всіх острівцях атолу є родючі клапті коралового намулу, хоч і не всі суходоли заселені. Кокосова пальма — годувальниця остров’ян: вона й харчує, й одягає людину. Кожне дерево — на обліку. То лише верхоглядам здається, що горіхи самі з неба падають. Ні, пальму треба старанно вирощувати. Вона — справжнє багатство. А ці шестеро мальдівців живуть тут, доглядаючи кокосову плантацію, та ще ловлять рибу — смугастий. тунець славиться за межами архіпелагу.