Альбатрос — блукач морів

Було це далеко від рідного берега, в чужому Східно-Китайському морі. Після довгого плавання в Південній півкулі землі наш корабель повертався на Батьківщину. Той, кому доводилося борознити тропічні моря, знає, як можуть вони полонити душу. Супутник матросів — пасат, цей невгамовний вітер, день у день, місяць у місяць наспівуючи свою ласкаву пісню, непомітно заколисує тебе, і шепіт пальмових гаїв, і сузір’я, схожі на тяжкі виноградні грона, п’янять серце морехода.

Ми поверталися додому, все ще перебуваючи під враженням тропічних чар. Коричнюватий відтінок шкіри свідчив, що хлопці на «ти» з тропічним сонцем, а мускулясті руки навіть не обізнаному доводили, що на кораблі немає місця білоручкам.

Вийшовши зі смуги північно-східного пасату, за островами Кампо корабель наш попав у обійми іншого вітру. То був тайфун. Важкі грозові хмари зловісно нависли над нами. Виднокола спохмурніли, — здавалось, раптово настала ніч, хоч на судні пробили тільки третю склянку. Води Куросіо, неспокійні навіть під час повного штилю, зачувши віддалений порив вітру, почали хвилюватися, — над ними підіймалися білі гриви валів, і піняві бризки оскаженіло розліталися довкола.

Не кожному в житті доводиться зустрічатися з тайфуном: у цих вітрів свої дороги, а шукачі інколи виявляються сміливцями лише до першого штормового натиску. За «Витязем» міцно закріпилася слава безстрашного блукача морів, а проте й ми цього разу хотіли уникнути зустрічі з тайфуном. Та нам не пощастило: вітер зробив своє — змішав небо з морем.