Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » Альбатрос — блукач морів
Альбатрос — блукач морів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Альбатрос — блукач морів

Электронная книга - «Альбатрос — блукач морів». Краткое содержание книги:

Кого з юнаків не захоплювали пригоди героїв роману Жюля Берна «Діти капітана Гранта», невтомних морських шукачів! І ось ті екзотичні острови, про які оповів великий фантаст, відвідують наші співвітчизники — учасники наукової експедиції на судні «Витязь». Вони зазирають під багатокілометрову товщу океану, щоб дізнатися, які багатства ховаються там, розшукують затонулий материк Гондвану, досліджують атоли та вулканічні острови, знайомляться з життям та побутом тубільних племен. Про все це й розповідає у своїй новій книзі письменник Леонід Тендюк, який понад п’ять років плавав матросом на різних експедиційних суднах і відвідав більш як п’ятдесят островів Індійського та Тихого океанів.
1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32 ... 83
Перейти на страницу:

— Пробачте, — ніби виправдовуючись за, наклепи своїх «Покровителів», мовив вождь. — У перший день завітати до вас не зміг не через те, що мені наговорили англійці, — ціну їхнім словам я знаю! — просто були невідкладні справи. Нічого, — зітхнувши, вів далі, — і з цього, останнього острівка, де вояки-англійці звили собі кубельце, скоро всіх виженемо.

Пізно ввечері залишив він борт «Витязя» — вождь атола Аду, людина, що вболіває за долю й майбутнє свого багатостраждального народу і якого англійці назвали похмурим дикуном.

Острови огорнула густа тропічна темрява. Настала ніч. Чути було, як десь, натикаючись на рифи, важко зітхав океан. Глухо, немов трусили рядна, сплескували хвилі; у повітрі була розлита ласкава прохолода, темряву прокреслювали вогнисті терміти чи, може, якісь інші світлячки…

З усіх вахт ці нічні вахти на стоянках для мене — відрада. Стоїш на самотині, стежиш, чи надійно тримаються якорі, чи мотобот, що гойдається внизу, не накрило хвилею. Туди іноді треба спускатися, вичерпувати воду, яка просочується десь в розсохлі, погано законопачені щілини, та поглядати, аби якесь суденце не зіткнулося часом з нашим. Ото, власне, і все.

Пом’якшала денна спека. Я в самих шортах, босоніж. Удень так не повахтуєш — накажуть, згідно з морським статутом, одягнутися як і належить: штани, сорочка, черевики.

Розвидняється. Світання — огниста повінь, розхлюпана довкола, в якій горить-полум’яніє океан і небо. «І вам, лежні, не спиться», — у думці, помітивши, як з кают і наметів все більше людей виходить на палубу. Ще звечора кожен підготувався до висадки. Дерев’яні ящики обв’язали шматками пінопласту, щоб вони, коли туди назбираємо коралів, не потонули; а довгі металеві шворні — це знаряддя, з допомогою якого від скель одколюватимемо коралові квітки; рукавиці, брезентові роби, маски, ласти. Видно, стріляні горобці.. Касяновича виучка. Це тільки я такий наївний, поліз голий на рифи: он як болять подряпини на руках! А товариші мої знають, що до чого і що вирушати по корали треба неодмінно вдягненим, аби уникнути їх небезпечних дотиків.

Біологи ладнаються збирати коралові зразки для наукових досліджень. Касянович, Пастернак, Рудяков та ще кілька товаришів уже спускаються в човен.

З ними вирушив і я.

Збирачі-любителі висадилися на суходіл Мулікаду, тобто острівець Лякливих Воїнів, напередодні обстежений нами. А іхтіологи обрали Вілінгілд — острів, до якого вчора ми так і не підійшли.

Повторилося учорашнє, захоплююче, вабливе — підводні сади, зустрічі з їхніми мешканцями. Трапилися й інші зустрічі — з хижаками: баракудами, муренами…

— Наука потребує жертв! — мовив Касянович і наказав — Пірнай!

Сам він, керманич, на човні. Закинувши сітку, ловить рибу. Непогано влаштувався! А я — на дні.

Корали чудові. Відломив од скелі, до якої вони приросли, не роздумуючи, бери підряд. І я заходився збирати. Побачу гарний — пірнаю, відколупую і гайда на поверхню: повітря бракує — очі на лоба лізуть!

— Правда ж, дивовижні? — запитую Касяновича.

— Не те! — бурмоче він і наказує:— Пірнай знову! Мені потрібні не мозкові, а мадрепорові.

— Мадрепорові? Які вони?

Тут Касянович починає свою науку: які то корали мадрепорові та де їх ліпше шукати. Для підтвердження сказаного бере серед щойно піднятих один, схожий на гіллясті оленячі роги.

— Оце і є мадрепори. «Роги» забарвлені в яскраво-зелене, з ліловими відростками-кінчиками та з рожевою, своєрідною торочкою внизу. Тепер мені зрозуміло, що від мене треба! Бульк — і знову на дні. Сонце, пронизавши товщу води, кинуло райдужні барви, і в їхньому ореолі спалахнуло фантастичним вогнем підводне царство: химерні палаци скель, рухливі медузи, морські зірки, що розцвічують дно, довгасті водорості, зграйки лякливих рибок між ними. Кого не заворожить це видовище! Та заняття моє — не розвага: збираю для науковців корали, і, мабуть, схожий на баклана, з допомогою якого ловлять рибу: того теж хитрі рибалки, самі боячись замочити ніжки, посилають у воду. А щоб він пійману рибу не проковтнув, на шию надівають обруч. Я, правда, без обруча, та все ж знайдені корали забирають.

— Касяновичу, — кажу, — я не проти, щоб жертвувати в ім’я науки, а тільки й мені хочеться зібрати дещо. Для себе, звичайно.

— Ще встигнеш! — відмахується той. — До вечора далеко.

Продувши трубку, я слухняно опускаюсь на дно. Але скільки можна мене мучити? Човен і так перевантажено — потоне скоро. Нарешті, гукнули, що першу партію коралів везуть на судно. Поки вони повернуться, трохи погуляю під водою.

Пірнати погодився й іхтіолог.

Стрибнувши у воду прямо з човна, Касянович поплив на глибину, до скелі, на якій з усіх боків налипли гарні мадренори. До них підпливав і я, але брати не схотів.

1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32 ... 83
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)