Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Оце так! — все, що зміг видавити від подиву Нік. — І що, ви серйозно думаєте, що зі стокілограмового ледачого старого телепня може вийти Бойовий Маг? Ну, це ж смішно!

— Ніку, невже ти вважаєш мене божевільною старою ворожкою? Я магістр магії. Та ще й спеціалізація у мене якраз, щоб у людях розбиратися. Мені сто п’ятдесят чотири роки! Я більше двадцяти років провела в походах з Бойовим Магом. Тож вже можу визначити, вийде з тебе маг чи ні. Все залежить тільки від тебе. У тебе є Зерно. У тебе вже є життєвий досвід. І у тебе є те, чого немає ні в кого у всьому магічному світі. У тебе є величезні знання, отримані в дуже розвиненому індустріальному світі. Ось тепер ти повинен подумати. Чи хочеш ти так кардинально змінювати своє життя? Щось ми з тобою засиділися сьогодні. Вже пізня ніч, підемо вечеряти і відпочивати.

Ну, яке ж наполегливе і нахабне це сонце! Ні закриті очі, ні ковдра на голові зовсім не допомагали. Воно, як вода, проникає всюди. Але бажання чинити йому опір і ще трохи полежати все рівно було сильнішим. Правда, через десять хвилин ця гра набридла Ніку і він відкрив очі. Дивно, він зовсім не пам’ятав, як дістався до кімнати. Йому здалося, що він заснув вчора ввечері прямо за столом під час вечері. Та згадав завдання Ліни про ранкову пробіжку і його ще більше потягло назад у ліжко. Але прохолодна вода з крана змила залишки сну та лінь.

Поснідавши, Нік попрямував до лісу. Сірий друг нетерпляче бігав на краю галявини, вже змучений очікуванням. Нік підійшов до нього і пригостив пиріжком. Прайм із задоволенням його ковтнув, але все рівно почав підштовхувати його до стежки. Нік все ще сподівався, що з першого разу його ніхто не буде змушувати старатися, але вовк отримав з цього приводу зовсім інші вказівки від Ліни. Спочатку він просто підштовхував Ніка, але помітивши, що той не реагує і продовжує просто прогулюватися, почав гарчати. Нік, збагнувши, що жартувати з ним ніхто не збирається, почав потрохи переходити на біг, якщо це можна було назвати бігом. Переконавшись, що його супутник зрозумів завдання, Прайм із задоволенням став бігти поруч, іноді забігаючи далеко вперед, не витримуючи повільного темпу свого двоногого друга. Вже десь за десять хвилин Ніку почало не вистачати повітря, а ноги весь час запліталися. Ось тепер було дуже добре зрозуміло, до чого призвело його сидячо-лежаче життя. Повітря відмовлялося залітати в легені, піт струмками котився по обличчю, сил бігти далі зовсім не було. Він зупинився, щоб віддихатися. Прайм підбіг, щоб змусити його бігти далі, але, подивившись на це жалюгідне видовище, просто зупинився і став чекати, коли той зможе рухатися далі.