Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.
- Автор: Ваховська Неля, Клаппер Денні
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-353-1
- Переводчик: Олена Бєлозьорова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.». Краткое содержание книги:
— Ні! — перебив його службовець.
— Що — ні?
— «Ні, наскільки я знаю», — ось що ви сказали. Ви сказали: «Ні, наскільки я знаю». А не «наскільки я знаю, ні». Ви сказали: «Ні, наскільки я знаю».
— Але ж так говорять… Ну тобто… зазвичай починають речення з «ні», а потім кажуть «наскільки я знаю», проте це не слід інтерпретувати як абсолютне заперечення чи щось таке — хіба що зумисно.
— Що значить «зумисно»? Ви що, звинувачуєте митний орган Німецької Демократичної Республіки у зловмисності?
— Та ні.
— Тоді про який умисел ви говорите?
— Я мав на увазі життя взагалі.
— Пане Лемане!
— Так.
— Що за дурниці ви верзете?
— Ну, ви ж розумієте, в такій незвичній обстановці — не щодня ж я тут буваю — можна й розгубитися, хто ж тут не почне верзти дурниці?
— У вашому становищі нікому не слід верзти дурниці, це не відповідає серйозності моменту.
— Можна й так сказати.
— Ви прибули сам?
— Так, звісно.
— Що — звісно? Друзів чи подруги з вами не було?
— Ні.
— Отже, жодних спільників?
— Ну, знаєте, це хибний висновок із ваших запитань і моїх відповідей. Навіть якби я був з друзями чи з подругою, якби я з ними їхав у столицю НДР, це аж ніяк не означало б, що вони мої спільники. Навпаки, це виключено, хай там як. Оскільки я порушив ваші закони не зумисне, а через незнання, — я хотів би наголосити на цьому, це важливо для мене, — тож якщо я сам свідомо не порушував ніяких законів, тоді в мене не може бути й спільників, — це була б якась нісенітниця.
— Отже, жодних супутників?
— Наскільки я знаю, ні.
— Ви знову за своє?
— Що — за своє?
Службовець зітхнув.
— Що ж, — сказав він, — давайте краще складемо протокол.
Від підсунув до себе друкарську машинку, вставив аркуш і почав помалу друкувати. Двома пальцями, як завважив пан Леман. Час від часу літерні важелі зчіплювалися між собою, і йому доводилося їх роз’єднувати. Утім, здавалося, його це мало бентежило. Він уже звик, подумав пан Леман, це надовго.
— Так. Протокол допиту Лемана Франка, громадянина самостійного політичного утворення Західний Берлін, — прочитав уголос службовець. — Дата?
— П’ятого листопада, — з готовністю підказав пан Леман.
— Точно. Ім’я і прізвище?
— Ви щойно сказали.
— Леман, Франк, — спокійно промовив службовець і продовжував друкувати.
Потім почався власне протокол. Митник і пан Леман торгувалися за кожне речення. Папірець, виданий, урешті-решт, панові Леману на підпис, містив доволі короткий текст і зводився в основному до того, що пан Леман визнавав, що порушив Митний і Валютний кодекс Німецької Демократичної Республіки, але особливо наполягав на тому, що вчинив це несвідомо.
— Незнання закону не звільняє від відповідальності, — не забув наголосити службовець, після того, як пан Леман поставив свій підпис.
— Авжеж, — сказав пан Леман.
— Зачекайте тут, — мовив чиновник і вийшов.
За півгодини чи близько того, як здалося панові Леману, він повернувся і був не сам. З ним був мундирник, дещо старший за віком і з відчутно важчими погонами, який приніс із собою холодний подих закону.
— Устаньте, — сказав він.
Пан Леман підвівся. Новоприбулий чиновник тримав у руках аркуш, з якого почав зачитувати:
— Відносно Франка Лемана, громадянина самостійного політичного утворення Західний Берлін, що народився дев’ятого листопада 1959 року у Бремені, ФРН, ухвалюється рішення: за порушення Митного і Валютного кодексу Німецької Демократичної Республіки, зокрема параграфів…
Він протараторив низку параграфів і оголосив ухвалу, зміст якої пан Леман насилу вловив — надто вже своєрідно її було сформульовано.
— Вам усе зрозуміло? — запитав чиновник, закінчивши виклад.
Інший, той, що вів допит, стояв нерухомо поряд і дивився кудись повз пана Лемана у стіну.
— Ну, здається, — сказав пан Леман, — пропали мої п’ятсот марок.
— Гроші, які ви намагалися нелегально ввезти в столицю НДР, вилучаються, — підтвердив службовець. — І столиця НДР відмовляє вам сьогодні у прийомі.
— Зрозуміло.
— Ось ваша копія. Ви маєте право оскаржити це рішення у відповідному суді НДР, тут усе написано. Мій колега супроводить вас назад до потягів метро на Західний Берлін. Ваші марки НДР будуть поміняні назад. Ваша багаторазова віза вилучається. У разі потреби ви маєте подати нове візове клопотання.
— Побачимо, — сказав пан Леман, котрий цієї миті аж ніяк не відчував такої потреби.
— Ви можете йти.