Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.
- Автор: Ваховська Неля, Клаппер Денні
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-353-1
- Переводчик: Олена Бєлозьорова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.». Краткое содержание книги:
— Так.
— Що це за гроші?
— Це мені бабуся дала. Я маю передати їх одній родичці, яка живе в Східному… е-е… — пан Леман в останню мить зумів перейти в русло політики розрядки, — в столиці НДР.
— І звати її пані… — службовець поводився так, ніби й справді вперше розглядав конверт, — годі розібрати… Хто це писав?
— Моя бабуся.
— Здається, Хельга Берґнер… вона громадянка НДР?
— Так, я думаю…
— Що значить — ви думаєте?
— Ну, вона живе тут у вас, в НДР, певно, вона є громадянкою НДР.
— Прошу без нахабних смішків. І в яких родинних зв’язках ви перебуваєте з цією жінкою?
— Вона двоюрідна сестра моєї матері, здається.
— Вам так здається?
— Так.
— Що це значить — вам здається?
— Власне, я знаю це напевне.
— А ваша бабуся, як її ім’я та прізвище?
— Маргарете Бік.
— А ваше прізвище Леман?
— Так.
— І як це між собою в’яжеться?
— Ну, моя мати — уроджена Бік, а моя бабуся — уроджена Шмідт, а її сестра вийшла заміж за якогось там Берґнера, я гадаю.
— Ви гадаєте?
— Ну, це, мабуть, єдине пояснення. Хіба що двоюрідна сестра моєї матері є дочкою якогось із братів моєї бабусі, тоді б вона була уроджена Шмідт, але тоді їй теж довелося б із кимось одружитися, щоб стати Берґнер. Інакше ми не були б родичами.
— Хочете пошити мене в дурні?
— О ні, що ви, в жодному разі.
— Гадаєте, у нас тут свого роду забавка?
— Ні, звісно.
— Гадаєте, я з вами тут жартую? Гадаєте, у нас тут обідня перерва, і ми вирішили з вами трішки потеревенити? Гадаєте… — службовець підвищив голос і розпашівся, він ще молодий, подумав пан Леман, але йому треба зважати на тиск, — що ви можете ПОРУШУВАТИ МИТНИЙ І ВАЛЮТНИЙ КОДЕКС НДР, А ТОДІ ЩЕ Й КЛЕЇТИ ТУТ ДУРНЯ?
— Але ж ви самі мене спитали, — сказав пан Леман і про себе вирішив збавити хід і не прикидатися аж таким очевидним ідіотом. У них тут у всіх нерви наструнені, подумав він, ця історія трохи вибила їх з колії.
— І ви навмисно поклали цей конверт у внутрішню кишеню пальта, щоб у разі обшуку його не знайшли?
— Та ні, — обурився пан Леман, — насправді все було не так. Ось запитайте хоча б вашого колегу. Я одразу все виклав на стіл. Я й не знав, що з грішми виникне така проблема.
— Чому ви не заявили про гроші, коли наш службовець запитав, чи маєте ви речі, що підлягають декларуванню?
— Але ж я й не здогадувався, що маю про них заявити. Звідки мені знати, які у вас тут митні правила.
— Якщо ви не знайомі з митним кодексом, чому тоді намагалися перевести гроші через митницю в НДР контрабандою?
— Та я зовсім не намагався провезти гроші контрабандою. Коли мене запитали, чи є в мене речі, що підлягають декларуванню, я лише відповів: «Наскільки я знаю, ні». Ось що я сказав. І більше нічого. І я справді не знав. Звідки мені було знати, що в мене є що декларувати. Я думаю, справді… — пан Леман подався трохи вперед, щоб створити більш довірливу атмосферу, — невже ви гадаєте, що якби я хотів щось провезти контрабандою, — що мені зовсім не потрібно провозити контрабандою, — то ховав би це в конверті, на якому моя бабуся великими жирними літерами написала ім’я одержувача й адресу?
— Щось ви багато на себе берете, — суворо завважив його візаві. — Інтерпретацію фактів залиште нам. Здається, ви й досі не збагнули, в яку халепу втрапили?
— Але ж я нічого не скоїв.
— Залишайтеся тут, я скоро прийду.
— Можна закурити?
— Ні.
Приблизно за п’ять хвилин митник повернувся і одразу заговорив так, ніби нікуди й не виходив.
— Коли службовець запитав, чи є у вас речі, що підлягають декларуванню, чому ви не поцікавились, які вимоги пред’являє митний кодекс, а отже, залишили питання відкритим, і звернулися по інформацію лише тоді, коли дали заперечну відповідь?
— Хвилинку, — сказав пан Леман, геть спантеличений, — ви не могли б повторити запитання?
— Коли службовець запитав, чи є у вас речі, що підлягають декларуванню, чому ви не поцікавились, які вимоги пред’являє митний кодекс, а отже, залишили питання відкритим, і звернулися по інформацію лише тоді, коли дали заперечну відповідь?
Панові Леману починав подобатися цей чолов’яга. У ньому щось є, подумав він.
— Я зовсім не давав заперечної відповіді в цьому розумінні, — заходився пояснювати пан Леман. — Я сказав: «Наскільки я знаю, ні». Це можна розуміти як непряме питання, принаймні як натяк на те, що мені не знайомі правила. Так що в жодному разі тут не йдеться про зумисний обман чи ще щось, та я нічого й не приховував…