Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.
- Автор: Ваховська Неля, Клаппер Денні
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-353-1
- Переводчик: Олена Бєлозьорова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вертиголов та інші політичні тварини. Антологія німецької літератури 90-х років XX ст.». Краткое содержание книги:
Свен Реґенер
Пан Леман
Різко зачинилися двері, й пан Леман лишився сам. Він розумів, що його справи далеко не найкращі, та що там, — вони просто кепські! Я вліз у лайно, подумав пан Леман, ускочив по самісінькі вуха, подумав він. У нього виникло бажання закурити, проте він не знав, чи це тут можна; скидалося на те, що ні, бо ж попільнички не видно було ніде навкруги, — якщо взагалі можна говорити «навкруги» про це тісне й голе приміщення, де не було нічого, крім столу, двох стільців та неонової лампи. І пан Леман справді вважав, що цих людей краще не дратувати. До того ж, і вікон тут не було, а двері зсередини виявилися без ручки.
Ось такі справи, подумав пан Леман і спробував пригадати, як же воно так вийшло. Спершу було все гаразд, вони перевірили його берлінський паспорт, його багаторазова віза їх задовольнила, і вони обміняли йому гроші. Катрін, дякувати Богу, проходила контроль в іншому місці, у неї був лише західнонімецький паспорт, і це позбавило її необхідності оформляти багаторазову візу; втім, вона, здається, мала за візу платити, пан Леман не був у цьому певен, але все це тепер до лампочки, подумав він. Певно, Катрін стоїть собі зараз десь у Східному Берліні й чекає на нього, а він застряг у якомусь підвалі без вікон на станції «Фрідріхштрасе» й чекає, що буде далі. Сподіваюся, подумав він, вона не почне там, нагорі, з’ясовувати, куди я подівся; якщо вона взагалі нагорі, а я внизу, можливо, це саме я нагорі, а вона внизу, думав він, хоча йому справді здавалося, ніби він сидить у якомусь підвалі; але звідки мені знати, подумав він, численні спуски й підйоми на станції «Фрідріхштрасе» геть його дезорієнтували.
Отже, він з усіма пожитками вже майже перетнув кордон, коли раптом до нього підійшов чоловік у формі й запитав, чи є в нього речі, що підлягають декларуванню. Пан Леман відповів: «Ні, наскільки я знаю», — і митник, привітний товстун, сказав: «Ходімо зі мною», — а потім попросив пана Лемана вивернути кишені й викласти все на стіл. Самі собою ці п’ятсот марок не склали б проблеми, картався пан Леман, це ж просто гроші, які не є ніяким доказом. Прикрим було те, що ці п’ятсот марок лежали в конверті, який йому вручили батьки і на якому його бабуся своїм мудрованим почерком «зютерлін»[24] написала — ім’я, адресу східної родички, та ще й дописала «Східний Берлін» і підкреслила, що в мундирників, до чиїх лап потрапив пан Леман, вважалося моветоном.
За мій ідіотизм, подумав пан Леман, їм слід би мене запроторити до Бауцена[25] років так на двадцять, ідіотизм, думав пан Леман, треба карати, а я ідіот, ідіот, ідіот. Митник ніяк особливо не відреагував, наприклад, не зареготав абощо, сказав лише: «Ага, а що тут у нас?» — і вийшов, знову прийшов, відвів пана Лемана в цю кімнату, посадив його на цей стілець і зачинив двері ззовні. І ось він тут сидить. Не варто, думав пан Леман, намагаючись виробити якусь стратегію, ламати тут комедію, треба одразу сказати правду, думав він, це обеззброює, принаймні це найпростіше, все інше буде ще безглуздішим, подумав пан Леман. Він не чекав, що йому зараз надінуть кайдани і відправлять до Сибіру, це малоймовірно, подумав він, але в цій ситуації почувався страшенно пригніченим. Я залежу від їхньої доброї волі, думав він, зараз треба прикинутися дурником, хоча мені й прикидатись особливо не треба, подумав пан Леман.
Двері знову відчинилися, і зайшов інший уніформієць. Він приніс величезну друкарську машинку й поклав її на стіл. «Ви ще посидьте», — сказав він, знову вийшов і повернувся з кількома аркушами паперу, конвертом з грішми і документами пана Лемана, які надзвичайно ретельно розклав рядком на столі, перш ніж сісти, й аж тоді тільки поглянув на пана Лемана.
— Ну що ж, почнемо, — сказав він.
24
«Зютерлін» — форма німецького пропису, запроваджена у 1911 році за наказом пруського міністра культури й освіти Людвіга Зютерліна. — Прим. перекладачки.
25
Бауцен — місто на північному сході Німеччини, в землі Саксонії. В ідіоматичних висловах вживається на позначення в’язниці в НДР. — Прим. перекладачки.