Вогнедан, Повелитель… [uk]

— Від батька, — сказав, — я не можу говорити…

Вогнедан відкрив футлярчика і розгорнув листа. Воїслав опустив голову. Він зрозумів одразу.

«Мій Повелителю і милий родичу, — поволі читав правитель, — Чорногора нині у стані війни. Ігворру оточено… Більшість міст ще тримається, і я сподіваюся на те, що вони триматимуться і надалі. Але я не можу виступити вам на підмогу, а Буревій вже ніколи не підніме меча… З Квітану прибув вісник горя — «срібну дружину» Буревія розбито під Крепимировом, де вони намагалися перегородити варварам шлях на Побережжя. Оті мерзотники, котрі тримають в облозі Боговладу, є лише одним крилом моанського війська, а друге одразу ж рушило на Квітан. Князь Буревій Ллєг загинув як і жив — відважно. Вісник ознаймив, що моанці не взяли жодного полоненого з його дивних. Княжич, нині князь Вітровій, живий — він був відісланий батьком з сотнею срібних на Сіллон, укріплювати острів. Там же і троє онуків Буревія. Це, принаймні, дає надію… Ще оповіли мені, що під Жерделем моанці оточили обоз з Ведангу, який йшов під проводом однієї з княгинь, моєї родички Владислави. Всі жони й діти, коли зрозуміли, що їм не вирватися, вирішили не осоромити свої вуха рабством і ще більше огидними речами, яких тільки й варто очікувати від моанських псів. Жінки допомогли померти дітям та одна одній… Не знаю, чи живий нині хтось з Ведангів, але прекрасні квіти Зоредива та Зоряниця вже спочивають у дубовому гаю пращурів разом зі своїми матерями-княгинями… Подробиці цього такі страшні, що я не стану їх описувати.

Владан нехай зостанеться при вашій особі. Мій молодший син є моїм улюбленцем. Я з жахом думаю про те, що, може ви вважаєте мене зрадником, і тому… Владан Пард матиме за честь битися поруч з Повелителем… Влад

Повелитель мовчки поклав сувоя на стіл. Тоді сказав стиха:

— Владане Пард, мені не потрібен заручник, бо твоєму батькові я довіряю, як собі. Але залишайся тут, бо зворотній шлях…

— О, я й сюди ледве пробрався, — сказав юний чорногорець, — думав уже — кінець мені.

— Вогнедане, — мовила Дана, — мій володарю, ви білі, мов стіна… Що там, в тому листі? Адже Чорногора тримається, і є надія…

— Нема Буревія і квітанського полку, — мовив Повелитель спокійним невиразним голосом, — немає князя, що однаково володів мечем і пандаром… Нема його воїнів — жоден з них не здався в полон… Заплач, Воїславе — ти втратив сестер, і їхні матері загинули теж…

Веданг схопив листа, не питаючи дозволу, пробіг очима. Поклав на стіл..

— Мені приснилося, як це було, — мовив глухо, — тільки я все не вірив…

«— Вози, — твердо командує Владислава Ведангська, — вози в коло…

Вона знає, що це не допоможе, але хоч трошки стримає нападників. Лучники з охорони стріляють влучно, але ворогів так багато… Так…

Поруч з нею юна пані Лозинська тулить до грудей немовлятко. Дитя заходиться криком.

— Не віддам, — шепоче вона, — і сама не здамся… Краще разом…

Владислава чула од біженців, що варвари не щадять і отаких малюків. Вона сама бачила напівбожевільну кругловуху жінку, котра оповідала, що перед її очима моанський вояк роздушив чоботом голівку немовляті.