Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Становище змінилося, коли замість Куремси 1259 р. хан поставив найдосвідченішого свого полководця, який завойовував ще Північно-Східну Русь, Бурундая із великим військом («прийшов безбожний і злий Бурундай з безліччю полків татарських, з великою силою, і став на місці Куремси»), Він висунув вимогу Данилові та Васильку Романовичам, щоб вони на знак покори вийшли йому назустріч. Василько з Левом Даниловичем та холмським єпископом Іваном з дарами відправились зустрічати Бурундая. Данило через Польщу перейшов до Угорщини. Василько змушений був брати участь у поході Бурундая на Литву.

Бурундай зажадав, щоб Василько та Лев наказали «разметать» укріплення своїх міст (Львова, Данилова, Стожеска, Кременця, Луцька тощо). Не маючи достатньо сил для оборони князі підкорилися. Стіни Володимира спочатку були спалені, а потім «розметани». Лише Холм відмовився виконати вимогу монголів.

Навала Бурундая змінила відносини Галицько-Волинського князівства з Ордою. Бурундай підкорив його своїй владі. На населення князівства ця навала справила враження не менше, ніж Батиєва, та й матеріальної шкоди завдала немало. Головне, що була розтрощена та військово-матеріальна і політична база, яку стільки років готував Данило Галицький для боротьби із загарбниками. Дипломатичні зусилля в Польщі та Угорщині створити антиординську коаліцію успіху не мали.

Наприкінці XIII ст. Золота Орда провадила якісь репресивні дії щодо Києва та Середнього Подніпров’я. Про це розповідає відома стаття 1300 р. про переїзд митрополита Максима з Києва до Володимира: «Не терпя насилия от татар в Киеве поиде из Киева и весь Киев разыдеся: а митрополит иде из Киева к Брянску, а от Брянска иде в Суздальскую землю и тако пришед с крылосом и со всем житием своим и сяде в Володимери».

Це повідомлення тлумачать занадто прямолінійно, немов митрополит утік від ординців до Володимира. Але ж останній залежав від Орди не менше Києва й також дуже постраждав від Батиєвої навали. Митрополита спеціально було виведено ханом із своєї традиційної резиденції. Адже Київ залишався символом єдності та величі Русі, одним з потенційних центрів антиординської боротьби. Митрополича кафедра була важливим політико-ідеологічним центром загальноруського значення. Видаляючи з Києва митрополита, Сарай залишав місто без впливових політичних діячів, розвинутого церковного апарату. Не випадково перед цим Орда не допускала до Києва будь-яких впливових князів.

Безпосереднім приводом для переведення митрополита, вірогідно, були якісь антиординські виступи, за якими послідували каральні акції, через що й «весь Киев разыдеся». Можливо, це пов’язано з боротьбою між темником Ногаєм (якого підтримала київська влада) та ханом Токтою, що відбувалася десь на Середньому Подніпров’ї й завершилась перемогою хана.