Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Брізінгр! — вигукнув Вершник.
Лезо меча спалахнуло блакитним вогнем — воїни позаду Ерагона зойкнули від подиву. Вершник ступив уперед і вдарив по одному з прутів решітки. Сліпучий спалах освітив стіну й прилеглі будівлі, коли меч розітнув товстий шмат металу. А крім того, Ерагон не міг не помітити, що Брізінгр ушкодив закляття, які захищали решітку. Він задоволено посміхнувся. Закляття проти дії магії, якими Рунон наснажила Брізінгр, були й справді неперевершені.
Швидкими й упевненими ударами Ерагон швидко прорубав у решітці чималу діру й трохи відійшов назад, чекаючи, доки шмат решітки з гучним брязкотом не випав на бруківку. Тоді він пройшов крізь решітку й наблизився до дубових дверей, розташованих трохи далі в стіні. Вершник спрямував Брізінгр у крихітну щілинку між стулками дверей, із силою наліг на меч і штовхнув лезо досередини. Вогонь, який сяяв навколо леза, став іще сильніший, проходячи крізь товстелезне дерево так само легко, як звичайний ніж проходить крізь свіжий хліб. Дим хмарою огорнув і сам меч, і Вершника, в якого запекло в горлі, а з очей покотились сльози.
Повільно провівши мечем угору, Ерагон пропалив широкий дерев'яний засув, який гримав стулки зсередини. І тільки-но Вершник відчув, що лезо Брізінгра не знаходить опору, він вийняв меч назад і загасив вогонь. А тоді вхопився за палаючий край дверей і потужним ривком потягнув їх на себе. Одна стулка дверей почала поволі відкриватися, а друга відкрилась ніби сама по собі, хоча за мить Ерагон побачив, що то Сапфіра підштовхнула її зсередини. Дракон сидів праворуч від входу й дивився на свого Вершника сяючими сапфіровими очима. Позад нього лежали чотири зруйновані катапульти.
Поки вардени юрбою вривалися у двір, наповнюючи вранішнє повітря гучними бойовими криками, Ерагон повільно підійшов до Сапфіри. Він був до краю знесилений, а тому поклав руку на пояс Белотха Мудрого й узяв трохи енергії з дванадцяти діамантів. Юнак запропонував зробити так само й Сапфірі, яка теж важко дихала, але вона відмовилась.
«Бережи для себе, — сказав дракон. — Там її не так уже й багато. А крім того, одне-єдине, що мені зараз насправді потрібне, так це харчі й ціла ніч сну».
Ерагон прихилився до Сапфіри — його очі мимохіть заплющувались. «Скоро… — сказав він, — скоро все це закінчиться».
«Сподіваюсь, що так воно й буде».
Серед тих, хто пробігав повз Вершника та дракона, була й Анжела, одягнена у свій дивний обладунок зелено-чорного кольору. На мить вона зупинилась, тримаючи в руках гутвір — двосічну зброю священиків гномів.
— Вражаюче видовище, — трохи помовчавши, сказала знахарка, здавалось, не без іронії. — А чи не здається тобі, Вершнику, що ти трохи перестарався?
— Що ти маєш на думці? — похмуро спитав Ерагон.
Анжела підняла вгору брову:
— Я маю на думці, що можна було й не запалювати меч.
Обличчя Ерагона проясніло. Він зрозумів, на що натякає знахарка.
— Звісно, — сказав він, уже посміхаючись. — Але мені це дуже подобається. Так подобається, що я не можу стриматись. А крім того, я назвав свій меч «Вогонь», тож щоразу, тільки-но я промовляю це слово, лезо спалахує, мов суха гілка у вогнищі.
— Ти назвав його «Вогонь»? — перепитала Анжела з ноткою недовіри в голосі. — «Вогонь»? Яке нудне ім'я! Невже ти не міг назвати свого меча, скажімо, «Сяюче Лезо» чи ще якось? «Вогонь»… Це ж треба! Гм… По-моєму, ім'я має бути поетичним… «Хризантемний Колун», «Укуси Вівцю»…
— У мене вже є «Укуси Вівцю», — сказав Ерагон і поклав руку на лапу Сапфіри. — Навіщо мені ще один?
Анжела розпливлася в широкій посмішці.
— А ти не такий безнадійний, як я подумала! З тебе ще будуть люди, — і Анжела, пританцьовуючи й крутячи в руках свою двосічну зброю, пішла вбік замку.
— Вогонь… — бурчала вона. — Пхе!..
«Будь обережний із тим, кого називаєш „Укуси Вівцю“, малий, — добродушно сказав дракон. — Бо я й тебе можу покусати».
«Слухаюсь, Сапфіро!»
ТІНЬ ДОЛІ
Якраз на ту пору Блодхгарм та його товариші-ельфи приєдналися до Ерагона й Сапфіри. Утім Ерагон не звертав на них уваги. Він шукав Арію.