Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Аж раптом Вершник відчув, як на нього нечутно, ніби пір'їнка, котра падає додолу, щось летить. Він відстрибнув назад, тим самим трохи послабивши удар. Та все ж Ерагон похитнувся, коли молот щосили вгатив йому у щит, розтрощивши дерево на шматки. Хтось скрикнув, хтось, здається, впав, зачепившись за стілець чи за стіл, щось важке ударилось об стіну. Ерагон інстинктивно виставив меч уперед й одразу ж відчув, як щось важке повисло на кінці Брізінгра. Невидимий вояк важко впав під ноги Вершника.
Ерагон озирнувся назад, на Сапфіру, яка чекала на нього, непорушно стоячи на краю вузької вулиці. І лиш тоді він помітив, що позад нього на сталевій палиці висить ліхтар, чиє тьмяне світло падає на нього, показуючи його солдатам. Вершник швидко відійшов від прочинених дверей і відкинув убік уламки свого щита.
Іще один удар струснув стіни крамниці, а потім Ерагон почув кроки — солдати побігли вгору по сходах на другий поверх. Вершник обережно рушив за ними. Другий поверх був жилий. Там мешкала родина. Мабуть, це були власники крамниці. Хтось скрикнув, заплакала дитина. Тоді Ерагон пішов швидше лабіринтом малих кімнат. Він переслідував своїх ворогів, як хижак переслідує здобич. Нарешті у вузькій залі, освітленій однією-єдиною мерехтливою свічкою, він таки побачив солдатів.
Четверо з них уже наступної миті впали під його ударами. Кров бризнула на стіни й на Вершника. Він трохи постояв, підібрав щита, а тіла супротивників викинув на вулицю крізь найближче вікно. Потім Ерагон іще трохи постояв і пішов назад до сходів. Аж тут якась постать, немов блискавка, вискочила з-за рогу і кинулась із кинджалом на Вершника. Кінчик кинджала застиг усього за якийсь дюйм від боку Ерагона. Це було так несподівано, що юнак спершу навіть розгубився, а потім заніс Брізінгр над головою. Він хотів уже вдарити свого нападника, коли зрозумів, що кинджал тримає хлоп'я років тринадцяти.
Ерагон завмер. «Це міг бути я, — подумав він. — Принаймні на його місці я зробив би так само». За спиною хлопчини стояли чоловік і жінка. На них був нічний одяг і плетені капці. Вони міцно обняли одне одного і з жахом дивились на Вершника.
Той здригнувся, а тоді повільно опустив Брізінгр і вільною рукою забрав кинджал із м'якої хлопчачої долоні.
— Якби я був на твоєму місці, — сказав Ерагон і чомусь не впізнав власного голосу, — я б сидів тихо, поки не скінчиться битва. — Вершник трохи помовчав: — Мені дуже шкода…
Присоромлений, він поспішив із крамниці до Сапфіри. Удвох вони продовжили свій шлях по вулиці.
Та вже неподалік від крамниці капелюхів Ерагон і Сапфіра наштовхнулися на кількох людей короля Орина, які несли золоті свічники, срібні тарілки, коштовності та прикраси, награбовані в помешканнях людей, до яких вони вдерлися.
Ерагон вихопив дорогий килим з рук одного з чоловіків.
— Віднесіть ці речі назад! — крикнув він їм. — Ми прийшли сюди для того, щоб допомогти цим людям, а не обкрадати їх! Це наші сестри й брати, наші батьки й матері. На перший раз я прощаю вас, та затямте собі й скажіть усім, що коли хтось іще наважиться таке зробити, я підвішу його й відшмагаю, як крадія!
Сапфіра ревнула, підкреслюючи вагу слів свого Вершника. Вояки враз присмирніли. Вони похнюпились і потягли речі назад до пограбованих помешкань.
«А тепер, — сказав Ерагон Сапфірі, — можливо, ми могли б…»
— Убивце Тіні! Убивце Тіні! — закричав якийсь чоловік, що біг до нього з глибини міста. Його зброя та обладунок свідчили про те, що це був варден.
Ерагон міцніше стиснув Брізінгр:
— Чого тобі?
— Нам потрібна твоя допомога, Убивце Тіні! І твоя теж, Сапфіро!..
Не зволікаючи ані миті, Вершник та його дракон рушили за воїном через Фейнстер. За якийсь час вони вже прибули до великого кам'яного будинку. Перед ним сиділо кілька десятків варденів, скоцюрбившись за низькою стіною. Було видно, що вони відчули неабияке полегшення, коли побачили Ерагона й Сапфіру.
— Тримайтесь подалі від будинку! — крикнув один із варденів. — Там повно солдатів, і їхні луки націлені на нас.
Ерагон і Сапфіра зупинились. Тим часом воїн, який їх привів, сказав: