Сповідь відьом

Жінки сиділи там, де ми й сподівалися. Марта читала книжку про загадкове вбивство, а Ізабо проглядала газети. Може, розмова була й не зовсім такою, як минулого разу, але то не мало значення. Найважчим цього вечора було дивитися, як Метью танцює зі своєю матір’ю. Гірко-солодкий вираз обличчя Метью, з яким він обертав Ізабо, відрізнявся, бо тепер він не став несамовито стискати її в обіймах після завершення танцю, як це було минулого разу. Коли ж він запросив на танець мене, я міцно стиснула його руку на знак вдячності та симпатії.

— Дякую тобі за це, — прошепотів він мені на вухо. І злегка поцілував у шию. Минулого разу він цього точно не робив.

Метью завершив вечір так само, як і раніше: оголосив, що веде мене спати. Та цього разу, кажучи «Добраніч», ми достеменно знали, що кажемо «Прощавайте». Наша зворотна подорож була приблизно такою ж, але тепер мені не було так страшно, бо я вже знала, чого чекати. Тому не впала в паніку і не втратила зосередженості, коли час заважав нам рухатися, а натомість посилено думала про добре знайомий ритуал приготування вечері в помешканні Бішопів. Ми встигли повернутися задовго до того, як салат був готовий.

Під час вечері Сара та Емі порозважали вампірів розповідями про мої витівки в дитинстві. Коли ж у моїх тіток запас історій скінчився, Метью піддражнив Маркуса розповіддю про його катастрофічні оборудки з нерухомістю в дев’ятнадцятому сторіччі, величезні інвестиції в нові технології в сторіччі двадцятому, які так і не окупилися, та про його слабкість до рудих жінок.

— Я знала, що ти мені сподобаєшся, — сказала Сара, пригладивши пальцями неслухняну руду чуприну, і долила Маркусу віскі.

Ранок на Геловін видався яскравим та чистим. У цій лісистій глушині завжди можна було очікувати снігу, але цього року погода була підбадьорливо гарною. Метью та Маркус затрималися на своїй прогулянці довше звичайного, і я засиділася за чаєм та кавою з Сарою та Ем.

Коли задзвонив телефон, ми аж попідскакували. Сара взяла слухавку, і з її слів стало зрозумілим, що цей дзвінок був неочікуваним.

Нарешті вона поклала слухавку і підсіла до нас за стіл в сімейній кімнаті, яка знову стала достатньо великою, щоби вмістити нас усіх.

— То Фей телефонувала. Вони з Джанет зупинилися в мотелі «Гантер-гаус». Подорожують у своєму автофургоні. Питають, чи не бажаємо ми взяти участь у їхній осінній подорожі. Вони попрямують до Арізони, а звідти — до Сіетла.

— Богиня не підкачала нас, — з усмішкою зауважила Емілі. Вони з Сарою вже кілька днів ламали голови, вигадуючи спосіб з’їхати з будинку так, щоб не викликати вихору непотрібних пліток. — От і чудово, це розв’язує нашу проблему. Ми спочатку вирушимо в мандри, а потім подамося в гості до Ізабо.

Ми перенесли торби з харчами та припасами до Сариного пошарпаного авто. Коли мої тітки завантажили його так, що в дзеркало заднього виду важко було глянути, вони почали роздавати вказівки.