Історія ГУЛАГу

Найбільше минуле тяжіє над Росією. Росії дісталися залишки радянської могутності — а також і потужний державний апарат Радянського Союзу, його військо й імперські цілі. У результаті наслідки браку пам’яті у Росії є набагато згубнішими, ніж в інших колишніх комуністичних країнах. Діючи від імені Радянської Батьківщини, Сталін депортував чеченський народ у казахські степи, де половина з них померла, а решта мала зникнути разом зі своєю мовою і культурою. Через п’ятдесят років, повторюючи дії минулого, Російська Федерація в ході двох війн зруйнувала чеченську столицю місто Грозний і вбила десятки тисяч цивільних чеченців. Якби російський народ і російська еліта пам’ятали — на внутрішньому рівні, рівні почуттів, — що зробив з чеченцями Сталін, то вони б у 1990-ті роки не вторгалися в Чечню — ні вперше, ні вдруге. Вчинити так з моральної точки зору було б тим самим, що післявоєнній Німеччині вторгнутися в Західну Польщу. Дуже мало росіян дивляться на це подібним чином — і це є свідченням того, як мало вони знають про власну історію.

Є також наслідки і для формування в Росії громадянського суспільства та розвитку верховенства права. Говорячи прямо, якщо негідники старого режиму залишаються непокараними, то перемоги добра над злом бути не може. Це може видаватися похмурим, проте воно має значення для політики. Для того, щоб більшість людей поважала громадський порядок, поліції не потрібно постійно ловити усіх злодіїв, але значну їх частину — потрібно. Ніщо так не заохочує беззаконня, як злодії, що залишаються безкарними, живуть зі своїх злочинів і сміються в обличчя суспільству. У співробітників таємної поліції залишаються квартири, дачі і великі пенсії. Їхні жертви залишаються бідними й упослідженими. Для більшості росіян тепер здається, що чим більше ви колись співробітничали з владою, тим мудріші були. За аналогією: чим більше ви дурите і брешете тепер, тим ви тепер мудріші.

На дуже глибинному рівні дещо з ідеології ГУЛАГу живе в установках і світогляді нової російської еліти. Одного разу мені довелося бути слухачкою класичної нічної російської розмови на кухні, яка відбувалася у квартирі моїх московських друзів. Якось, дуже пізно ввечері, двоє учасників розмови — успішні підприємці — почали говорити: «Які ж то дурні, які легковірні росіяни! І наскільки ж то ми розумніші!» Старий сталінський поділ людей на категорії — могутню еліту і нікчемних "ворогів" — живе у невіглаському презирстві нової російської еліти до своїх співвітчизників. Якщо ця еліта невдовзі не визнає цінності й важливості усіх громадян Росії, не поважатиме їхні громадянські та людські права, Росія зрештою приречена стати сьогоднішнім Північним Заїром, краєм, який населяють жебраки-селяни і мільярдери-політики, котрі тримають свої статки у швейцарських банках, а свої реактивні літаки на злітних смугах із постійно запущеними двигунами.