Долі та фурії
- Автор: Грофф Лорен
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-727-964-7
- Переводчик: Ольга Захарченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Долі та фурії». Краткое содержание книги:
В центрі сюжету — життя успішного драматурга Ланселота «Лотто» і його коханої дружини Матильди, яка усе життя провела в тіні чоловіка. Дія роману розгортається у Нью-Йорку впродовж двадцяти п’яти років. Але одного дня стає зрозуміло, що самозакоханий геній Лотто — лише маріонетка в руках своєї дружини. Зовні ідеальний шлюб іде тріщинами: повага поступається місцем брехні, кохання —інтригам.
— Багато уроків задають. А тут вечір п’ятниці, піжамна вечірка, вся спальня на вухах.
— Так і бачу. Пляшка м’ятного шнапсу. «Клуб „Сніданокˮ» на відику. Хтось усю ніч рюмсає у ванній. Опівнічні пробіжки голяка через двір. Вічна дівчача гра в «пляшечку». І тут Рейчел така — читає книжечку в куточку, в піжамці з омарами, й поглядає на всіх, як міні-королева, — описав Лотто. — А в щоденнику просто розгромна рецензія.
Рейчел додала:
— Нудно, банально й прісно. Два великі пальці вниз.
Вони захихотіли, вузол відчаю трохи ослаб. Це потепління було цілком заслугою Рейчел. Маленька крапля, що точить камінь.
У тиші, що запала, озвалась Луанна:
— Звісно, існує професійна етика, яка мала б змусити тебе втриматися й не брати полотно, Матильдо.
— Та якого чорта, — зірвалась Матильда. — Усе було б добре, якби хтось інший витяг його зі смітника? Ти? Що таке, Луанно? Ти що, ревнуєш?
Луанна скривилася. Звісно, вона ревнувала. Луанні, мабуть, важко було, думав Лотто, бути тлом, коли Матильда працювала в галереї. Матильда завжди була другою відповідальною особою. Компетентна, розумна, коректна. Не дивно, що Аріель прихильно ставився до Матильди. Усі прихильно ставилися до Матильди.
— Ха, — вигукнула Луанна, — от сміхота. Ревную тебе?
— Припини, будь ласка, — сказав Чоллі. — Якби це був Пікассо, то всі молилися б на Матильду за її прозорливість. А ти закінчена дупа.
— Ти назвав мене дупою? Та я навіть не знаю, хто ти такий, — вигукнула Луанна.
— Ми зустрічалися мільйон разів. Ти говориш це щоразу, — парирував Чоллі. Даніка спостерігала за перепалкою так, наче це була гра в пінг-понг. Вона ще більше схудла. Її руки й щоки були вкриті якимось дивним пушком. Вона сміялася.
— Будь ласка, перестаньте сваритися, — тихо попросила Рейчел.
— Не знаю, чого я ходила на ваші тупі дурнуваті вечірки, — сказала Луанна встаючи. Вона почала плакати від злості. — А ти — абсолютна фальшивка, Матильдо, і ти знаєш, про що я кажу. — Вона повернулася до Лотто й прошипіла в’їдливо, — А ти, Лотто, ти просто дурненький Бембі. Уже всі крім тебе зрозуміли, що в тебе нема ніякого таланту для сцени. Та ніхто ж не скаже тобі цього, щоб не образити. А особливо твоя жіночка, яка просто розцвітає від того, що робить із тебе якусь дебільну дитину.
Лотто так різко скочив зі стільця, що аж кров йому відринула від обличчя.
— Стули свій свинячий писок, Луанно. Моя дружина — найкраща людина у світі, і ти знаєш це.
Рейчел сказала:
— Лотто!
Матильда сказала тихо:
— Лотто, досить.
А Наталі й Сусанна сказали:
— Ей!
Тільки Чоллі вибухнув верескливим сміхом. Ольга, про яку вони всі забули, з розмаху вдарила його в плече. Потім підхопилася й поцокотіла на своїх високих підборах через кімнату, щосили сіпнула вхідні двері, крикнула: «Ви монстри!», — й вибігла надвір. Холодний вітер війнув від вхідних дверей сходами й обсипав їх сніжинками.
Якийсь час усі мовчали. Потім Матильда сказала:
— Іди за нею, Чоллі.
— Ні, — відказав він. — Без пальта далеко не втече.
— Мінус десять, йолопе! — сказала Даніка й швиргонула синтетичні хутра Ольги Чоллі в обличчя.
Він устав, щось бурмочучи, і пішов геть, грюкнувши обома дверима. Матильда підвелася, зняла картину зі стіни над сяючим тім’ям мідного Будди і вручила її Луанні. Луанна подивилася на картину в своїх руках. Потім процідила:
— Я не можу це взяти.
Всі присутні в кімнаті ясно відчували напругу лютої боротьби, що велася в повній тиші.
Матильда сіла, схрестила руки на грудях, заплющила очі. Луанна поставила картину на підлогу, обіперши її об коліна Матильди. Вона вийшла геть, і двері за нею зачинилися назавжди. Без неї в кімнаті наче посвітлішало, навіть верхнє світло пом’якшало.
Друзі один по одному порозходилися. Рейчел зачинилась у ванній, і вони почули, як зашуміла вода.
Коли вони залишилися на самоті, Матильда опустилася на коліна перед Лотто, зняла окуляри й зарилася обличчям йому в груди. Він безпорадно притримував її, бурмочучи щось заспокійливе. Конфлікт викликав у нього відразу. Він цього не виносив. Худенькі плечі його дружини здригалися. Але коли вона нарешті підняла голову, він вжахнувся. Її обличчя почервоніло й набрякло, але вона сміялася. Сміялася?! Лотто поцілував синці під її очима, веснянки на блідій шкірі. Його затопила хвиля запаморочливого благоговіння.