Долі та фурії

Незнайомець, який страшенно поспішав, ковзаючись вкритим кригою тротуаром, зазирнув до них у вікно. Він побачив людей, які сиділи колом і співали, осяяні чистим білим світлом ялинки. Серце в нього раптом підстрибнуло, а цей образ назавжди врізався йому в пам’ять. Він стояв у нього перед очима навіть після того, як він повернувся додому до своїх дітей, які вже спали у своїх ліжечках, до своєї дружини, яка марно намагалася зібрати докупи триколісний велосипед без викрутки, по яку він оце й бігав, щоб позичити. Цей образ ще довго не йшов йому з голови й після того, як діти розгорнули свої подарунки, а потім позакидали свої іграшки купами паперу, а потім стали занадто дорослі для них і покинули свій дім, своїх батьків і своє дитинство, а він та його дружина дивилися одне на одного, дивуючись, як жахливо швидко все це сталося. І всі ці роки співаки в колі м’якого світла з квартири в підвалі кристалізувалися в його уяві, перетворившись у саму ідею того, як має виглядати справжнє щастя.

Майже північ, а Рейчел не може очей відвести від стелі. Це яке безмежне зухвальство треба мати, щоб позолотити її! Їхні постаті відбивались у сяйві вгорі якимись невиразними клубками. Ця стеля зовсім змінила кімнату, вишукано поблискуючи на тлі темних стін. У цей останній холодний день року здавалося, що хтось здер дах, як кришку з банки сардин, і вони опинилися під серпневим сонцем.

Не вірилося, що це була та сама біла пустка, куди вона увійшла в день їхнього новосілля понад сім років тому, потрапивши у вир вечірки, у суміш тіл і пивного смороду, лискучого жаркого поту й саду, що виднівся у вікнах, підсвічений сяйвом раннього літа. Тепер тут були бурульки, які світилися від вуличних ліхтарів. Навколо Будди — орхідеї, пишні «грошові» деревця по кутках, стільці часів Людовика XIV, оббиті вінтажною французькою мішковиною. Все це виглядало елегантно, пишно, занадто красиво. Позолочена клітка, подумала Рейчел. Матильда була різкою з Лотто цього вечора. Вона більше не посміхалася, коли дивилася на нього. Та вона майже й не дивилася на нього. Рейчел боялася, що Матильда, яку вона любила так само ніжно, як і всіх, ось-ось змахне крильми й вирветься звідси назавжди. Бідолашний Лотто. Бідолашні будуть усі вони, якщо Матильда його кине.