Долі та фурії
- Автор: Грофф Лорен
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-727-964-7
- Переводчик: Ольга Захарченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Долі та фурії». Краткое содержание книги:
В центрі сюжету — життя успішного драматурга Ланселота «Лотто» і його коханої дружини Матильди, яка усе життя провела в тіні чоловіка. Дія роману розгортається у Нью-Йорку впродовж двадцяти п’яти років. Але одного дня стає зрозуміло, що самозакоханий геній Лотто — лише маріонетка в руках своєї дружини. Зовні ідеальний шлюб іде тріщинами: повага поступається місцем брехні, кохання —інтригам.
Досиділися, ясно ж було, що піде дощ. Кицька вловила запах дощу ще задовго до того, як почула його шум. Із миски з табуле випала ложка й пірнула в калюжу, її викинули, забризкану багнюкою від перших крапель дощу. Люди розбіглися. З вікна на рівні землі висунулася рука й вимкнула світло на дереві. У темряві жовтий шнур, звиваючись, вповзав у вікно, наче змія. Голодна кицька спробувала впіймати її, але змія зникла, й вікно зачинилося. Кицька обережно торкнула лапкою краплю жиру на краєчку листка, а потім чкурнула через двір і вскочила до будинку.
Двері відчинилися, і в кімнату застрибнув гоблін. Була дев’ята година вечора, холодно не за сезоном. Слідом за гобліном зайшли міс Піггі, скелет і привид. За ними «місячною ходою» — Альберт Ейнштейн. У Семюела на голові замість капелюха — абажур, картонна коробка, розмальована під тумбочку з журналом і приклеєними до нього двома обгортками від презервативів.
Лотто в тозі, увінчаний позолоченим лавровим листям, поставив своє пиво на столик Семюела й проголосив:
— Привіт! Ти — нічний столик. Столик на одну ніч. Ха-ха.
Убита королева випускного балу прошелестіла повз них, бурмочучи: «Порожні мрії». Самюел сказав:
— Здається, це була моя колишня подружка, — посміхнувся й пішов до холодильника по пиво.
— Відколи це на Гелловін іде сніг? Глобальне потепління, глобальне задубіння, — сказала Луанна, тупаючи черевиками по ротанговій рогожі. Вона була подругою Матильди з галереї, де вони працювали, майстерно загримована під Дору Маар Пікассо, у якої замість щоки було надкушене яблуко. Вона томно поцілувала Лотто, промовляючи:
— О, аве так, Цезарю.
Він занадто голосно засміявся, відсторонюючись. Луанна була ще та штучка. Матильда мало не щодня розповідала про все нові спроби Луанни спокусити їхнього боса, такого собі вирячкуватого товстуна з водевільними бровами на ймення Аріель.
— Навіщо? — дивувався Лотто. — Вона симпатична. Молода. Невже не знайде когось кращого?
Матильда кинула на нього насмішкуватий погляд і пояснила:
— Дитинко, він багатий.
Лотто й Луанна попрямували до Матильди, яка красувалася в костюмі Клеопатри, наминаючи кекс поряд із величезним мідним Буддою на каміні, на якого начепили сонячні окуляри й гірлянду квітів. Лотто вклонився дружині і злизнув крихти з її губ, коли вона засміялась.
— Тьху, — розсердилася Луанна. — Всю гру зіпсували.
Вона пішла на кухню, витягла з холодильника шипучку Zima, похмуро відсьорбнула, скривилася. Вона вважала Лотто недалеким, судячи з розміру його живота й того, що вся квартира була забита вживаними книжками — коли в Лотто був поганий настрій, він тільки й міг, що читати. От смішно, на вигляд він був таким собі здорованем-телепнем, а як відкриє рота, то так і сипле цитатами з Вітґенштайна чи ще когось. Її дратував оцей розрив між тим, ким він здавався, і тією особистістю, яка в ньому таїлася.
Хтось поставив диск групи Nirvana, й дівчата повставали зі шкіряного диванчика, який Лотто підібрав десь надворі. Намагалися танцювати, та щось у них не виходило, й вони завели Thriller знову.
Чоллі, зелений гоблін, підкрався до Лотто й Матильди, п’яний як чіп.
— Я ніколи не помічав, як близько посаджені в тебе очі, Матильдо, і як широко в Лотто. — Він замірився штрикнути двома пальцями в Матильду й промовив: — Хижак, — потім тицьнув у Лотто й сказав: — Жертва.
— Я — жертва, а Матильда — хижак? — здивувався Лотто. — Та ну. Це я її хижак. Її сексуальний хижак, — сказав він, і всі застогнали.
Луанна дивилася на Арні через кімнату. Вона нетерпляче сіпнула рукою:
— Ану, цитьте, хлопці, — скомандувала вона. — Я зваблюю.
Матильда зітхнула й відступила.
— Зачекай. Кого? О, Арні, — презирливо сказав Чоллі. Чи розчаровано? — Та ради Бога. Він же такий дурний.
— Дурний, як перегоріла лампочка, — підтвердила Луанна. — Саме про це я й кажу.
— Арні? — здивувався Лотто. — Арні був найкращий з нейробіології в коледжі. Він не дурник. Те, що він не вчився в Гарварді, як ти, не робить його дурним.
— Я не знаю. Може, він заспиртував свої мізки, — припустила Луанна. — На останній твоїй вечірці я чула, як він говорив, що Стінг — це його тотемна тварина.
Лотто свиснув через кімнату. Арні в костюмі Халка визирнув із моря дівчат, для яких він робив шоколадне мартіні. Він проштовхнувся до Лотто, поплескав його по плечу. Чоллі й Арні обидва були в зеленому гримі. Коли вони стояли поряд, то являли собою дві версії Халка: Арні — надутого, а Чоллі — проколеного і здутого.