Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— Сідайте на канапу, поруч зі мною, Лансе. — Вона налила йому філіжанку чаю. — Я рада, що ви приїхали. Ми вкрай потребуємо ще одного чоловіка в домі.
Ланс сказав:
— Ви повинні дозволити мені зробити все, що я зможу, аби вам допомогти.
— Ви знаєте — та, можливо, і не знаєте — тут побувала поліція. Вони думають… вони думають, — голос у неї зірвався, і вона заплакала гіркими слізьми: — О, це справді жахливо! Жахливо!
— Я знаю, — серйозним і співчутливим голосом сказав Ланс. — Річ у тому, що вони зустріли мене в лондонському аеропорту.
— Поліція вас зустріла?
— Так.
— Вони хотіли поговорити з вами?
— Ну, як би вам сказати, — Ланс намагався применшити значення своєї розмови з поліцією, — вони розповіли мені про те, що сталося.
— Його отруїли, — сказала Адель, — ось що вони думають, ось що вони кажуть. І то було не харчове отруєння. Його умисне хтось отруїв. Мені здається, вони думають, то був хтось із нас.
Ланс подарував їй несподівану швидку усмішку.
— Нехай у них від цього голова болить, — заспокоїв він її. — А нам нема чого хвилюватися. Який чудесний чай! Давно мені не доводилося пити справжнього англійського чаю.
Іншим незабаром передався його настрій. Адель несподівано запитала:
— А де ваша дружина? Ви маєте дружину, Лансе?
— Я маю дружину, так. Вона в Лондоні.
— Але чи не краще буде, якщо ви привезете її сюди?
— Ми ще маємо час змінити свої плани, — сказав Ланс. — Проте Пет, моїй Пет, цілком добре й там, де вона є.
Ілейн гостро кинула:
— Але ти ж не хочеш сказати… Ти ж не думаєш…
Ланс швидко промовив:
— Який чудовий шоколадний кекс. Я мушу покуштувати його.
Відрізавши собі шматок, він запитав:
— А тітка Ефі ще жива?
— О, так, Лансе. Вона не сходить униз і не трапезує з нами, але почуває себе цілком добре. Щоправда, вона стала дуже дивною.
— Вона завжди була дивною, — сказав Ланс. — Я мушу піднятися нагору й побачитися з нею після чаю.
Дженніфер Фортеск’ю промурмотіла:
— У її віці людина хоче перебувати там, де їй здається, що вона вдома. Тобто там, де вона матиме добрий догляд.
— Нехай Бог допоможе будь-якому закладові для старих дам, який прийме тітку Ефі у свої стіни, — жартівливо кинув Ланс. Потім додав: — А що то була за цікава дівчина, сором’язлива й лагідна, що відчинила мені двері?
Адель здавалася здивованою.
— А хіба вам відчинив двері не Крамп? Дворецький? О, я геть забула. Сьогодні ж у нього вихідний. То була, певно, Ґледіс, хто ж іще…
Ланс описав зовнішність дівчини, яка відчинила йому двері:
— Сині очі, волосся, розділене навпіл, лагідний голос із янгольськими інтонаціями, а що ховається за всім цим, я не наважуся припустити.
— То, певно, була Мері Дав, — здогадалася Дженніфер.
Ілейн сказала:
— Вона, можна сказати, завідує нашим господарством.
— І тепер завідує?
— Вона дуже корисна для нас, — сказала Адель.
— Атож, — замислено промовив Ланс. — По ній видно, що користі з неї багато.
— Але її найкраща риса — це те, що вона знає своє місце. Вона ніколи не задирає носа, якщо ви розумієте, про що я кажу.
— Розважлива й мудра горличка Мері, — сказав Ланс і відрізав собі ще один шматок шоколадного кексу.
Розділ дванадцятий
— То ти знову знайшовся, як загублений пенні, — сказала міс Ремсботтом.
Ланс усміхнувся до неї:
— Як бачите, тітко Ефі.
— Пхе! — Міс Ремсботтом несхвально шморгнула носом. — Гарний же час ти для цього обрав. Твій батько вчора дозволив укоротити собі віку, у домі повно поліції, яка пхає свого носа повсюди, нишпорячи навіть у кошиках на сміття. Я бачила їх зі свого вікна. — Вона замовкла, знову шморгнула носом і запитала: — Ти привіз свою дружину із собою?
— Ні. Я залишив Пет у Лондоні.
— Це має певний глузд. Я не привезла б її сюди, якби була тобою. Ти ніколи не знатимеш, що тут може статися.
— Статися з нею? З Пет?
— З ким завгодно, — сказала міс Ремсботтом.
Ланс Фортеск’ю замислено подивився на неї.
— Ви маєте якусь думку про те, що сталося, тітко Ефі? — запитав він.
Міс Ремсботтом не відповіла прямо.
— До мене вчора приходив сюди інспектор поліції і ставив мені запитання. Він небагато довідався від мене. Але він не такий йолоп, яким здається, аж ніяк не такий. — Вона додала з певним обуренням у голосі: — Що сказав би твій дід, якби довідався, що в нас у домі поліція? Цього досить, щоб він перевернувся в могилі. Він був справжнім пуританином протягом усього свого життя. Який ґвалт він підняв, коли довідався, що я вечорами ходжу на службу до англіканської церкви! А я цілком переконана, що в цьому було куди менше шкоди, ніж у вбивстві.