Кишеня, повна жита

— Мері Дав не піде до поліції, — сказала міс Ремсботтом. — Ні, не піде; я мала на увазі ту дурненьку малу покоївку. Вона неспокійно крутилася й стрибала протягом цілого дня, наче кріль. «Що з тобою? — запитала я. — Тебе в чомусь звинувачує твоя совість?» Вона сказала: «Я нічого не зробила, я ніколи не наважилася б учинити таку річ». — «Я вірю, що ти цього не зробила, — сказала їй я, — але щось тебе дуже турбує, чи не так?» Тоді вона стала шморгати носом і сказала, що нікому не хоче завдавати прикрості, вона, мовляв, переконана, то була помилка. Я їй тоді сказала, я їй сказала: «А тепер ти, дівчино, розкажи правду й посором диявола». Ось що я їй сказала: «Іди до поліції, — порадила їй я, — і розкажи їм усе, що ти знаєш, бо ніколи, — сказала я, — не було нічого доброго в приховуванні істини, хоч би якою вона здавалася неприємною». Тоді вона наговорила мені багато нісенітниці: мовляв, вона ніяк не може піти до поліції, вони ніколи їй не повірять, та й, зрештою, що вона їм скаже? І наостанок заявила, що нічого не знає.

— А вам не здалося, — запитав Ланс із ваганням у голосі, — що вона просто хотіла відчути себе важливою?

— Ні, не здалося. Я думаю, вона була налякана. Я думаю, вона щось бачила або чула, і це наштовхнуло її на думку про те, що насправді сталося. Це могло бути щось надзвичайно важливе, а могло й не мати жодних істотних наслідків.

— А ви не думаєте, що вона сама могла бути чимось дуже незадоволена, мати якісь серйозні претензії до батька й тому… — Ланс завагався й замовк.

Міс Ремсботтом рішуче похитала головою.

— Вона не належала до тих дівчат, на яких твій батько міг би звернути щонайменшу увагу. Жоден чоловік, боюся, ніколи не зверне увагу на цю бідолашну дівчину. Я сказала б, так буде краще для її душі.

Ланс не виявив найменшого інтересу до душі Ґледіс. Він запитав:

— А ви думаєте, вона могла піти до поліційного відділка?

Тітка Ефі енергійно кивнула головою.

— Так. Я думаю, вона нічого не хотіла їм казати в цьому домі, аби ніхто її не підслухав.

Ланс запитав:

— Ви думаєте, вона могла бачити, як хтось щось підсипав до їжі?

— А чом би й ні?

— Атож, і справді. — Потім він докинув таким тоном, ніби хотів висловити комусь співчуття. — Усе те, що сталося, мені досі здається вкрай неймовірним. Схожим на детективну історію.

— Дружина Персівала працювала медичною сестрою, — повідомила міс Ремсботтом.

Її зауваження було абсолютно не пов’язане з тим, що говорилося раніше, і Ланс подивився на неї зі спантеличеним подивом.