Смертниці

Вони стягнули другий рукав і знову поклали тіло, вже оголене, на спину. Чоловік був ще молодий, та його плоть уже зібрала цілий реєстр травм. Шрами, татуювання. І останнє пошкодження: кульове поранення в ліву щоку.

Ейб підніс до рани лупу:

— Бачу, тут припалено. — Він подивився на Мору. — Вони були близько?

— Він нахилився над її ліжком і намагався її прив’язати, коли вона вистрелила.

— Можна подивитися рентгенівські знімки черепа?

Йошима дістав знімки з конверта, почепив на негатоскоп. Дві проекції, пряма й бокова. Ейб проманеврував своїм важким черевом навколо столу, щоб подивитися ближче на схожі на привидів тіні від кісток черепа й обличчя. Помовчав. Тоді подивився на Мору.

— Як ви сказали, скільки було пострілів? — запитав він.

— Один.

— Може, глянете?

Мора підійшла до негатоскопа.

— Не розумію, — пробуркотіла вона. — Це сталося в моїй присутності.

— Там однозначно дві кулі.

— Я знаю, що постріл був лише один.

Ейб повернувся до столу, пильно вдивився в голову трупа. В отвір від кулі з овальним ореолом припеченої шкіри.

— Вхідна рана лише одна. Якщо пістолет вистрелив двічі підряд, це могло б пояснити одну рану.

— Я чула не це, Ейбе.

— У всій тій веремії ви могли пропустити те, що пострілів було два.

Мора не зводила очей зі знімків. Гебріел ніколи не бачив її такою невпевненою в собі. У ту мить їй було помітно важко звести докупи те, що вона пам’ятала, з беззаперечним доказом, який сяяв з негатоскопа.

— Опишіть, що сталося в палаті, Моро, — попросив Гебріел.

— Нас там було троє, ми намагалися її знерухомити, — почала вона. — Я не бачила, як вона схопила пістолет охоронця, бо зосередилася на ремені на її зап’ястку, намагалася його застібнути. Саме змогла його схопити, коли пролунав постріл.

— А другий свідок?

— То був лікар.

— Що він пригадує? Один постріл чи два?

Вона розвернулася, їхні з Гебріелом погляди зустрілися.

— Поліція його не допитала.

— Чому?

— Бо ніхто не знає, про кого йдеться. — Уперше він почув в її голосі розуміння. — Схоже, я єдина його пам’ятаю.

Йошима розвернувся до телефона.

— Наберу відділ балістики, — сказав він. — Там знатимуть, скільки гільз лишилося на місці злочину.

— Почнімо, — сказав Ейб і взяв із таці скальпель.

Вони так мало знали про жертву. Ані справжнього імені, ані історії, ані того, як він опинився саме в цей час на тому місці, де загинув. Та коли ця аутопсія завершиться, вони знатимуть його ближче, ніж будь-хто до того.

Ейб почав знайомство першим надрізом.

Лезо розітнуло шкіру й м’язи, дряпнуло ребра, поки він робив Y-розріз; два розрізи від плечей з’єднувалися біля мечеподібного відростка, переходячи в розріз через весь живіт з оминанням пупка. На відміну від вправної й елегантної роботи Мори, Ейб працював жорстко й ефективно, великі руки нагадували про м’ясника, пальці надто товсті, щоб рухатися граційно. Він відділив плоть з кісток, потягнувся по надміцні ножиці. З кожним натисканням переламувалося ребро. Чоловік міг роками тренуватися, як от ця жертва, тягати вантажі й штанги. Але всі тіла, й накачані, й слабкі, безпорадні перед скальпелем і секатором.