Смертниці

— Але який у нього мотив?

— Слід розглянути два варіанти. Можливо, він намагається бути героєм. Може, серед заручників — знайома йому людина й він взявся за власну рятувальну операцію.

— А другий варіант?

— Другий варіант страшний. Цей чоловік може бути підкріп­ленням. Він може приєднатися до злочинниці.

Гебріел відкинувся на спинку стільця, ошелешений тим, що раптом стало таким очевидним.

— Ось що вона мала на увазі, — сказав він тихо. — Жереб кинуто.

Ейб різко розвернувся до нього.

— То це мало якесь значення?

Гебріел скочив на ноги.

— Мені треба до капітана Гейдера.

— Це код активації, — сказав Гебріел. — Невідома зателефонувала на радіо, щоб озвучити цю фразу. Щоб її почули якомога ширше.

— Код активації чого? — перепитав Гейдер.

— Це заклик для підкріплення.

Гейдер пирхнув.

— То чому вона не сказала просто: «Люди, допоможіть мені»? Навіщо був код?

— Ви ж не були готові, правда? Ніхто не був. — Гебріел подивився на Стіллмена, чиє обличчя блищало від поту. — Чоловік пройшов крізь ваш периметр, несучи бозна яку зброю в наплічнику. Ви не були готові до нього, бо не чекали, що стрілець може ввійти до будівлі.

— Ми завжди знаємо, що це можливо, — сказав Стіллмен. — Саме тому й ставимо периметри.

— Як тоді він пройшов?

— Пройшов, бо точно знав, що робить. Вбрання, спорядження. Усе було добре продумано, агенте Дін. Чоловік був готовий.

— А поліція Бостона — ні. Ось навіщо код — заскочити вас зненацька.

Гейдер з розпачем подивився у відчинені двері трейлера. Хоча в ньому стояли два вентилятори й на вулиці вже панував пообідній затінок, у трейлері все одно було нестерпно жарко. Копи на Олбані-стріт пітніли й червоніли, репортери відступали до своїх кондиціонованих фургонів. Усі чекали, коли ж щось станеться, — то був спокій перед ураганом.

— Усе починає складатися, — мовив Стіллмен. Він слухав Гебріелові аргументи й супився дедалі більше. — Розгляньмо послідовність подій. Джейн Доу відмовляється вести переговори, навіть не говорить зі мною. Це тому, що вона не готова: спершу мусить прикрити спину. Їй потрібно посилити свої позиції. Вона телефонує на радіо, там передають код активації. Минає п’ять годин, прибуває чоловік із наплічником. Він приходить, бо його покликали.

— І так блаженно йде на самогубство? — перепитав Гейдер. — Невже бувають аж такі віддані друзі?

— Морпіх за своїх життя віддасть, — завважив Гебріел.

— За братів по зброї? Так, авжеж.

— Я так розумію, ви не служили.

Гейдер став ще червоніший.

— Хочете сказати, це якась військова операція? То який буде наступний крок? Якщо все так логічно, скажіть, що вони робитимуть далі?

— Підуть на переговори, — сказав Гебріел. — Вони зміцнили свої позиції. Гадаю, скоро вийдуть на зв’язок.

Втрутився новий голос:

— Цілком розсудливо, агенте Дін. Імовірно — ваша правда.