![Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/0/6/opovistki-z-meekhanskogo-prikordonnya-pivnich-pivden-uk-download.jpg)
Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]
- Автор: Вегнер Роберт М.
- Серия: Оповістки з Меекханського прикордоння #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Рідна Мова
- ISBN: 978-966-917-387-4
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]». Краткое содержание книги:
Загони пікінерів, такі результативні в інших війнах, просто розстрілювали, тож їхню кількість було обмежено до однієї роти на полк. Також були спроби збільшити кількість лучників та арбалетників у кожному підрозділі, але всі ці зміни впроваджувалися надто пізно. Доброго стрілка треба вчити роками, а років Імперія не мала. Дехто вважав, що Меекхану лишилися місяці; що як не цього року, то напевне в майбутньому Імперії доведеться віддати половину території, всі землі на північ від Кременевих гір, і підписати з Батьком Війни се-кохландійців принизливий мирний договір. Багато хто вже передрікав кінець Меекханської Імперії, і, спостерігаючи за колоною привидів, що наближалася зі сходу, Варгенн був готовий визнати, що вони мають рацію.
— Ви тут командуєте, капітане?
Це були перші слова, які почулися з уст командира загону, що наближався. Дивовижно, але він безпомилково вирізнив їх серед хаосу, який усе ще панував біля входу в долину. Кількість возів, які відтягували вбік, постійно збільшувалася, як і стадо тварин, що з усіх сил ревли, мекали і квилили. Лейтенант Варег-кае-Леваль, на чию голову впало опанування всього цього замішання, впорався дивовижно простим та результативним способом: з обох боків дороги він поставив близько двадцяти найважчих і найсправніших фургонів і зв’язав їх ланцюгами, звузивши прохід до кільканадцяти ліктів. Це дало змогу опанувати струмінь біженців, відділити тварин від людей і затримати інші вози назовні. Наступні партії біженців досі підходили до проходу, але мало хто намагався скандалити чи їхати силою. Обличчя солдатів не обіцяли надії на змилування.
І все ж там панувало чимале замішання: дорослі кричали, діти плакали, тварини ревли, часом доходило до штовханини та бійок поміж біженцями. А командир колони, яка наближалася, видивився в цьому розгардіяші офіцера, який стояв трохи осторонь, і без вагання підійшов саме до нього.
Варгенн подивився на вираз обличчя капітана і приготувався до проблем.
— Я, пане молодший полковнику. Старший капітан Кавер Монель із Гірської Варти. Четвертий полк… — він замовк із мало не зневажливим очікуванням.
— Полковник Дарвен-лав-Ґласдерн. Сімнадцятий Піхотний полк, — офіцер усміхнувся й уклонився: злегка, але ввічливо, наче чекав на салют від солдата, молодшого за званням.
Надарма. Чорний Капітан лише зміряв його крижаним поглядом, оцінюючи кольчугу, шолом і пояс із мечем. Усе було запилене, але не було схоже на таке, що побувало в бою. Полковникові було десь тридцять-тридцять п’ять років, він мав гладко виголене обличчя, світле волосся і спокійні карі очі. Скидався на придворного ловеласа, а не офіцера імператорської армії.
— Ви брали участь у битві? — питання, поставлене таким тоном, могло стати підставою виклику на поєдинок. Командир Сімнадцятого наче й не звернув на це уваги.
— Ні. Ми мали захищати брід на Валесі, щоб нас не обійшли з флангів, коли решта намагатиметься їх стримати. Але кочівники не з’явилися, натомість до нас дійшла новина про поразку. Обидва наші полки — вирізані. Знаю лише це. У мене наказ перейти Малий хребет і вивести людей на схід, до Арс-Ґавеллена. Там — район концентрації.
— Наказ? Я можу його побачити?
Прокляття.
Молодший полковник трохи випростався і глянув капітанові в очі. Він уже не усміхався, а його очі втратили лагідний вираз.
— Ні, капітане. Не можете. В імперській армії молодший за званням не перепитує старших і не перевіряє їхні накази.
— Згідно з привілеями, наданими Гірській Варті імператором Гелленрорфом, наші звання на один ступінь вищі порівняно зі звичайною армією. Отже, ми рівні.
— Цей привілей діє лише в горах.
— Ми і є в горах, пане молодший полковнику. Ця долина і все навколо неї — вессирська територія. Власне, гори. Тут кожен з моїх солдатів є десятником для ваших людей. Навіть він, — указав на свого гінця.
Варгенн пожалкував, що не перебуває десь в іншому місці. Дуже далекому місці, де нема офіцерів, які зчепилися через ієрархію. Якусь мить полковник міряв хлопця поглядом. Мовчав.