Посол мертвих
- Автор: Мельничук Аскольд
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-557-5
- Переводчик: Ганна Яновская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Посол мертвих». Краткое содержание книги:
Однієї ночі, коли Ада скинула одяг і вляглася на червоному простирадлі свого маленького ліжка, Семмі, який не роздягався, пішов до шафи й дістав звідти кілька мотузок із петлями на кінцях. Вони вже давно не вимикали світла. Бувало навіть не опускали жалюзі. Портовим районом уночі ніхто не ходив.
Побачивши мотузку, Ада сіла, склала руки на важких грудях.
Семюел Робінвуд зупинився й подивився на неї довгим поглядом, доки вона заспокоїлась і знову лягла. Він же той самий Семмі — навіть краватки ще не зняв. Він підійшов і швидкими й точними рухами хірурга прив’язав Аду за руки та за ноги до ліжка; вона лежала тихо.
Він знову розвернувся. Цього разу показав їй тонкий чорний пояс — але вигляд у чоловіка був дещо карикатурний: на ньому ще лишалися чорні штани та біла сорочка з підколотим рукавом. На губі в нього проступив піт.
— Ні! — сказала Ада.
Та він зрозумів, що вона мала на увазі.
Опісля вона вже не бажала з ним бачитися.
Вона приймала ванну з сіллю. Відмивалася під душем. Цілий місяць берегла тілесну чистоту. Цілий місяць щоранку ходила на службу Божу, до пізньої ночі молилася, щоб Ісус повернувся до неї.
Та, коли за кілька тижнів до неї повернулося бажання мати когось поруч, Ада почала знайомитися з чоловіками в ресторані й водити їх додому, доки містер Ельба врешті її звільнив. Аду це не засмутило: їй уже набридло таке життя. Вона пішла працювати в їдальню на ранкову зміну — і мала вільні вечори.
Урешті-решт у громаді про це дізналися. Люди бачили її на вулиці в товаристві незнайомих чоловіків. Одягнена вона була дуже виклично. Закрутився механізм чуток — і спинити його було неможливо. Жінки почали цуратися її. Пані Прокоп у крамниці та малознайомі люди в церкві кидали на неї гнівні погляди.
У церкві вона сприймала ставлення парафіян спокійно — як погану погоду. Ада розуміла: життя важке в усіх, тільки вони поводяться слухняно, а вона загуляла. Вона вже не знайде собі прихистку серед них — але що там із того прихистку? Вона живе на світі не на те, щоби їм кланятися. Кожної неділі вона ставала на коліна в церкві, де гудіння літаків перекривало спів хору, перебирала вервицю, промовляючи по молитві на кожну намистину: за Алекса, за Пола, за Антона, за мене…
Вигнана з рідної домівки, відчужена від Бога, який є чоловіком і пробачав чоловічі гріхи ще задовго до того, як простив жінку, Ада молилася до Марії, яка пізнала страх і самотність на чужині.
Та що в тілесному бажанні такого, за що треба карати? Аді подобалося забуватися — навіть в одноруких обіймах Семмі. Ті хвилини полегкості були для неї такими, як тиха вечірня молитва латиною при свічках. Чому Господь має сердитися на неї за це — якщо решту її часу з'їдають праця і турботи? Коли мертві воскреснуть у плоті й вийдуть із могил, то перше, що вони зроблять, — попадають на землю й почнуть трахатися…
А проте, хоч як вона себе заспокоювала, Адріана не могла позбутися тривоги. І, врешті, змогла виповзти з прірви своєї чуттєвості. Вона повністю припинила стосунки з чоловіками — проте на певний час, коли я був як ніколи міцно прив'язаний до Круків.
А коли чоловіки справді зникли з її життя, Ісус повернувся. Ада так і не змогла вирішити, чи рівнозначна така заміна.