Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
— Вони звітували?
— Ні.
— Чому?
— Тому що бікоз, як кажуть наші англомовні друзі, — відмикнувся.
Кулик закурила.
— Слухай, Тетяно, маю до тебе ділову пропозицію. Бери мене агентом, не пошкодуєш, — Раїска, присьорбуючи каву з величезного кухля, наминала коржики.
Кулик не одразу второпала.
— Я жінка бита, закальонна, як сталь. Гадаю, ти — шпигунка. Як Штірліц. Тобі як резидентові іноземної розвідки положено вербувати агентів?
А я за добрі гроші продам усе. Окрім честі. Бо не можу продати дірку від бублика: честь забрав п’янюга Васька… Єслі хлопця звать Васілій, єму клічка нє нужна. Мене підгодуй — ціни не складеш. Я до свободи на «Арсеналі» працювала майстром, між іншим, начальником дільниці.
Хочеш, їхні секрети розсекречу? Ти на кого працюєш? На Америку? Долар нестабільний, але можна працювати. Втім, радять третину накопичень тримати в єврах, чула?
— Хто радить?
— Мої хазяї говорили, у котрих прибираю.
— При свідках про свої гроші говорять?
— А вони, Тетяно, ньюкри. Мене й за мебель не щитають, хіба що не трахаються при мені.
Хазяйка загадала вичистити зубною щіткою радіатори. У них старовинні, чавунні. Сказала, носовичком перевірить… — Райка відкинулася на стільці, поляпала себе по череву, — наїлося, напилося, як схотілося, так і змоглося… А знаєш, чому моя хазяйка про зубну щітку вигадала?
Сама колись наймитувала в одного німецького фірмача, унітази мила. Я підслухала, як їй подруги кістяк полірували на вечірці. То береш в агенти? Місяць випробуй безоплатно, а тоді поторгуємось. Щоб знали заокеанські акули, що хохли задешево не продаються. Хіба раз… Ну — два… Дідько з ними, хай дають, скільки дадуть. А для початку я в тебе приберу. Щоб така людина жила, як на вокзалі… Ганьбиш імідж держави перед своїми резидентами. Де тут у тебе віники ганчірки. Я продемонструю, що таке європрибирання.
Райка мала рацію. Прибирання жінкам знімає стрес — перевірено. За півгодини в готельці все ожило: совалося, чистилося, розкладалося, милося, вибивалося, пралося, заміталося.
— А ти не ледащо, — хекала Райка, вергаючи стару шафу, ще, мабуть, Стасової бабці.
— Не руш сама, — підпряглася Кулик.
— Ти не з нас. Освіту маєш?
— Юридичний факультет університету з відзнакою, заслужений юрист… Уф-ф-ф, так краще. Диви, й місця побільшало.
— А я до тебе на ти. Як тебе по батькові?
— Облиш, Раїско, долі — хоч із червоним дипломом, хоч із зеленим у цяточку — не об’їдеш, не обійдеш…
— Дурня. Долю жени в потрібному напрямку, ціпу-ціпу, паць-паць. І тримай назирці. Треба жити пильно. Як три богатирі на картині, бачила?
Дядьки, як кати здоровецькі, а придивляються, що та як. Так і ти — долоню дашком до лоба і — пильнуй. Моє власне відкриття.
Зателефонувало.
— Вже здогадалася? — весело спитала слухавка.
Кулик стресово сіла на диван.
— Лідка?
— Мені доповіли, що йдеш слідом. Як хортиця.
А — запізнюєшся. Тричі ха-ха… Втратила кваліфікацію? У мене кругом шпигуни, як у Кучми під диваном. Ти під ковпаком.
— Де мій син? Він з тобою?
— Яка бистра.
— Ти тепер Агрипина Бевзь?
Телефон зайшовся реготом, йой, не можу, ой, тримайте, ґвалт, помру.
— Сама здогадалася? — відсміялася слухавка. — Нам би з тобою зустрітися і посамітувати. На високому рівні. Конфіденційно. Вчора було зарано, завтра може стати запізно, а сьогодні — якраз. Поки ти не накоїла дурниць, до яких схильна. О’кей?
— Чого ти хочеш?
— Чого хочу, того доб’юся. Ще не переконалася? Слухай уважно: нікому нічого про свої здогади і нашу розмову. Сподіваюся, ти з Зіркою не ділишся?
— Вони нічого не знають, — злякалася Кулик. — Вони впевнені у твоїй смерті. Присягаюся.
— Чим?
— Життям.
— Слушно. Диви, якщо збрехала…
— Кажу правду.
— Записуй адресу, чекаю за годину.
— Як… він?
— Побачиш. На відео. Не здумай нікого привести. Діти живуть окремо. Твій син сподівається на здоровий глузд мами. Гуд бай.
Кулик тремтливо намацала номер.
— Зірко, я… Я сьогодні не прийду. Іншим разом. Не хвилюйтеся. Вітання чоловікові.
— Ти мені більше й більше подобаєшся, — зняла ґумові рукавиці Раїска. — Працюватиму на тебе. Дорого не заправлю. Як у тебе зароблятиму, зможу двоє робіт покинути та засісти за писання роману «Острий хандроз».
— Раїсо, справа серйозна. Ось, — Кулик черкнула кілька слів, уклала папірець до конверта, заклеїла, підписала. — Чекай на мій дзвінок, нікуди не відходь від телефону. Якщо не подзвоню до… до десятої, зателефонуєш за цим мобільним телефоном, віддаси йому конверта.