Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
Зірка стоїть, кришить городину. Ноги деревіють, треба попитати лікаря. Мимоволі пристала на вегетаріянство. Коли вперше відчула відразу до м’яса, згадала Щезника і його: «у м’ясі ніц поживного, в його клітинах запис про смертний біль тварин, смертельний жах». Відтоді ж почав дошкуляти чорний цинізм і терор реклами.
Знудило, коли забачила, та ще й на величезному екрані центрального столичного майдану, як труп курки, «для сміху» вбраний у капелюшок і темні окуляри, вдавав утіху, підсмажуючись у грилі.
Вдруге — на ринку, біля різницьких рядів, зачувши ніжне ніжнісеньке: візьміть реберець, візьміть печіночки, теличка зовсім молоденька, молочненька… Уявила, як ту молоденьку, з оксамитовими очима, теплими довірливими губами… Командо зопалу долучився було до нових гастрономічних уподобань дружини.
Витримав недовго. Ухвалив — їстиме м’ясо поза домівкою, аби не дратувати Зірку.
Пісня докрутилася, зупа доварилася. Цікаво, що всі видатні музтвори побудовано на одній фразі. Проросли з неї, яко з зернини. «Ода до радості», Сорокова Моцарта, Равель, політ Валькірій, «Щедрик» Леонтовича, «Урочистий марш» Лисенка… Може, тому ґеніїв зазвичай так рано й забирає небо, бо виводять у ноти якісь заборонені нетутешні хвилювання, хоч би й по одній фразі. Бігме, Зірко, що то є — спілкуватися з інтелектуальними очільниками людства.
— Зірко, це Тетяна. Конче треба поговорити з вами й чоловіком.
— Приїздіть по сьомій. Повечеряємо.
— Дякую. Не хвилюйтеся, — спохопилася Кулик, — нічого не скоїлося… Певні міркування.
— Все лихе, що зі мною могло трапитися, сталося. «Баронка, його дружина, важила майже триста п’ятдесят фунтів. Цим давала підстави для грубезної поваги до себе. Вона виконувала обо в’язки господині з гідністю, лише збільшуваною цією повагою…»
— У вас… усе гаразд? — по павзі обережно поспитала Кулик.
— Я перекладаю Вольтера, це цитата з «Кандида», — засміялася Зірка. — І кожен рядок переконує, що писав про мене… Про всіх. До вечері?
Кулик сиділа за столом, прибраним для роботи: олівці загострені, ручки — купкою, аби не шукати, коли котрась дезертирує, стосик паперу. Горішній аркуш помальовано стрілами й решітками, решітками і стрілами.
— Звітую, — мовив Стас, — Крутая Лілія вилетіла з Москви… числа… годин… хвилин… рейсом… на Київ.
Кулик намацала цигарки, притримуючи руру плечем, узяла сірники, прикурила.
— Тань, ти вдома? — з коридора просунулася голова Раїски в допотопних залізних бігудях і газовій косинці.
Кулик помахала рукою: заходь.
— А ми з тобою в цей час летіли до Москви… Чи з нею діти?
— З нею — ні. А в літаку були. П’ятеро хлопців приблизно одного віку і четверо малих від року до трьох. — Із ким?
— Встановлено. Диктую.
— Записую.
Кулик жестами припрошувала Раїску поста вити чайник, наладнати кавування.
— Так. Лемешко Олександр і Ольга з сином Єгором поїхали додому, кияни. Шапіро з близнюками трьох років — до родичів, прощатися перед Америкою. Двох хлопців зустрів тренер динамівської футбольної школи, Загоруйка й Бистрова. Ще один — Антін Костюк — сам подався на гостину до бабусі. Вас може заціка вити така собі Агрипина Бевзь, везла з собою хлопця тринадцяти років Віталія і малюка двох років Ігоря…
— Прізвище? — хрипко спитала Кулик.
— Найда Віталій Юрійович і Найда Ігор… — Стас зрежисував ефектну павзу.
— Та кажи вже!
— Та кажу вже: Найда Ігор Ігорович.
Раїска скептично здмухнула пилюгу, поворушила носаком клунки на підлозі.
— Який у цієї Горпини вантаж?
— А-а, розумію, Горпина по-нашому, це Агрипина по їхньому. Агрипина везла з собою достобіса валіз і клумаків.
— Мала взяти таксі…
— Плюєте в мою ніжну душу мистця… Колись ви казали, що в мене поріг навчабельності високий, а натомість вирішувальна здатність мізків — низька. Ви, Тетяно Іванівно, хоча й невисокої думки про мою кебету, проте не будете заперечувати, що елементарні слідчі дії мені до снаги.
Зараз мої хлопці опитують таксистів і «грачів».
Грипа, називаймо її так, з дітьми — трійця примітна, гадаю, знайдуть.
— Твої хлопці? Когось утаємничив у справу?
— Ляпас за ляпасом. І знову незаслужено. Я хіба не казав: позавчора я став вами, тобто обійняв омріяну мною вашу посаду, з чим себе палко вітаю. Своїх хлопців, як ви колись мене, я ганяю, мов солоних зайців. Наша з вами справа — цілком таємна, перед ознайомленням спалити. Вони гадають, що бігають з казьонної потреби. Хай м’язи нарощують.