![Втрачений символ [The Lost Symbol - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/9/0/9/vtrachenij-simvol-the-lost-symbol-uk-download.jpg)
Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]
- Автор: Браун Дэн
- Серия: Роберт Ленґдон #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0670-3
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]». Краткое содержание книги:
Роберта Ленґдона, символознавця з Гарварда, терміново запрошують прочитати лекцію в будинку Капітолію у Вашинґтоні. Але замість витонченої публіки професор знаходить п'ять таємничих символів, витатуйованих на відрізаній руці його наставника, масона Пітера Соломона. Ленґдон опиняється у центрі подій за лаштунками одного із найвпливовіших міст Америки. Усе, що здавалося знайомим, перетворилося на повний тіней таємний світ, у якому масонські секрети та до того невідомі одкровення неначе ведуть до однієї надзвичайної та неможливої правди.
Інколи потрібно змінити лише кут зору, щоби побачити світло.
Андерсон лише одного разу зустрічався із Сато тет-а-тет. І спогаду про оті холодні чорні очі було достатньо, щоб зараз дякувати Богу за те, що йому доведеться розмовляти із всемогутнім директором по телефону, а не особисто.
Андерсон взяв телефон.
— Директоре Сато, — мовив він так приязно, як тільки міг. — Це шеф безпеки Андерсон. Чим можу...
— У вашій будівлі перебуває чоловік, з яким мені хотілося б поговорити негайно. — Голос директора ВБ неможливо було сплутати з будь-яким іншим — схожий на звук, що видає шматок гравію, якщо ним шкрябати по шкільній дошці. Операція з видалення ракової пухлини з горла залишила Сато у спадок інтонацію, що жахала і паралізувала співрозмовника. А на додаток до інтонації залишився ще й відразливий шрам на шиї. — Знайдіть мені цього чоловіка негайно.
«І це все?» — подумав Андерсон, раптом відчувши надію, що цей телефонний дзвінок міг бути звичайною випадковістю.
— А кого вам треба?
— Його звуть Роберт Ленґдон. Наскільки мені відомо, він зараз перебуває у вашій будівлі.
«Ленґдон? — Прізвище здалося Андерсону невиразно знайомим, але він не зміг відразу пригадати, де саме воно йому трапилося. — Цікаво, чи знає Сато про руку», — подумалося йому.
— Наразі я у ротонді, — відповів шеф капітолійської безпеки, — але у нас тут багатенько туристів... зачекайте, зараз дізнаюся. — Він опустив телефон і гукнув до групи відвідувачів. — Люди, серед вас є хто-небудь на ім'я Ленґдон?
Після нетривалої паузи з натовпу почувся низький голос.
— Так. Роберт Ленґдон — це я.
«Сато знає все». — Андерсон став навшпиньки і підвів голову, щоб побачити, хто це озвався.
Від групи відходив той самий чоловік, який раніше намагався з ним поговорити. Він видавався зніченим, приголомшеним і... дещо знайомим.
Андерсон підніс телефон до рота.
— Так, містер Ленґдон тут.
— Дайте йому телефон, — хрипко сказав директор відділу безпеки.
Андерсон з полегшенням зітхнув: «Краще його, аніж мене».
— Зачекайте хвилинку. — І показав рукою Ленґдонові підійти.
Коли той наближався, Андерсон раптом пригадав, чому це прізвище здалося йому знайомим. «Та я ж нещодавно читав статтю про цього чолов'ягу. Що він, в біса, тут робить?»
Попри височенний зріст Ленґдона та атлетичну статуру, Андерсон не побачив у ньому нічого жорсткого та «крутого» — як можна було очікувати від чоловіка, що пережив вибух у Ватикані та погоню в Парижі.
«Невже цей дивак так і тікав від паризької поліції — в оцих мокасинах, схожих на кімнатні капці?»
Андерсону він здався типом, якого скоріше можна зустріти десь у затишному куточку престижного університету з томиком Достоєвського в руках.
— Містере Ленґдон, — звернувся Андерсон, виходячи професорові назустріч. — Я — начальник поліції Андерсон. Відповідаю тут за безпеку. Вам телефонують.
— Мені? — У блакитних очах Ленґдона з'явився розгублений та занепокоєний вираз.
Андерсон подав йому телефон.
— Це з відділу безпеки ЦРУ.
— Ніколи не чув про такий.
— Зате вони про вас чули, — зловісно посміхнувся Андерсон.
Ленґдон підніс телефон до вуха.
— Слухаю.
— Роберт Ленґдон? — голос директора Сато заскрипів у маленькому динаміку так гучно, що його чув і Андерсон.
— Так, це я, — відповів Ленґдон.
Шеф поліції підійшов ближче, щоб краще розчути слова Сато.
— З вами говорить директор відділу безпеки Інуе Сато, містере Ленґдон. Наразі я займаюся виниклою кризою. Наскільки мені відомо, ви маєте інформацію, яка зможе мені допомогти.
На обличчі професора з'явився вираз надії.
— Це ви про Пітера Соломона? А ви не знаєте, де він зараз?
«Пітер Соломон? — отетерів Андерсон. — А це хто такий?»
— Професоре, — почулося в телефоні, — зараз я ставлю запитання.
— Пітер Соломон потрапив у велику біду, — вигукнув Ленґдон. — Якийсь псих щойно...
— Вибачте, — перервав його директор.
Андерсон аж зіщулився від страху. «Хибний крок. Переривати можновладця з ЦРУ, коли той ставить запитання, — таку помилку могла зробити лише цивільна людина. А я гадав, що Ленґдон розумніший».
— Слухайте уважно, — відказав керівник відділу безпеки. — Поки ми розмовляємо, нашій країні загрожує серйозна криза. Мені повідомили, що ви маєте інформацію, як відвернути цю кризу. Тому я знову вас питаю: якою інформацією ви володієте?
Ленґдон розгубився.
— Директоре, я й гадки не маю, про що ви кажете. Все, що мене зараз турбує, — це знайти Пітера і...
— І гадки не маєте? — недовірливо перепитав директор.
Андерсон побачив, що Ленґдон наїжився. І заговорив агресивнішим тоном.