![Втрачений символ [The Lost Symbol - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/9/0/9/vtrachenij-simvol-the-lost-symbol-uk-download.jpg)
Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]
- Автор: Браун Дэн
- Серия: Роберт Ленґдон #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0670-3
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]». Краткое содержание книги:
Роберта Ленґдона, символознавця з Гарварда, терміново запрошують прочитати лекцію в будинку Капітолію у Вашинґтоні. Але замість витонченої публіки професор знаходить п'ять таємничих символів, витатуйованих на відрізаній руці його наставника, масона Пітера Соломона. Ленґдон опиняється у центрі подій за лаштунками одного із найвпливовіших міст Америки. Усе, що здавалося знайомим, перетворилося на повний тіней таємний світ, у якому масонські секрети та до того невідомі одкровення неначе ведуть до однієї надзвичайної та неможливої правди.
Інколи потрібно змінити лише кут зору, щоби побачити світло.
Один із затриманих свідків, високий темноволосий чоловік у спортивній твідовій куртці, намагався вийти з оточення, щоб поговорити з шефом. Він саме про щось жваво сперечався з охоронцями.
— Я поговорю з ним за хвилину, — гукнув Андерсон своїм людям. — А зараз, будь ласка, затримайте всіх у головному вестибюлі, поки ми не розберемося.
Тепер Андерсон спрямував погляд на руку, яка стирчала, наче за командою «струнко», посеред приміщення.
«Господи милосердний».
За п'ятнадцять років охоронної служби в залах Капітолію йому доводилося бачити всяке. Але не таке.
«От якби тут мерщій з'явилися судові слідчі та забрали до біса цю страшну штуковину з мого приміщення!»
Андерсон підійшов ближче і побачив, що скривавлене зап'ястя наштрикнуте на дерев'яний кілок — щоб його можна було поставити сторч. «Дерево й плоть», — подумав він. Непомітні для металодетекторів. Єдиним металевим предметом був великий золотий перстень. Андерсон припустив, що ручний металошукач або «не помітив» перстень, або той, хто проніс руку, надів його, неначе свій власний.
Шеф охорони присів, щоб ретельно оглянути руку. Схоже, що вона належала чоловікові під шістдесят. На персні було щось схоже на пишно оздоблену печатку з двоголовим птахом та числом 33. Андерсон не знав, що то означає. Натомість його увагу привернули крихітні татуювання на пучках великого та вказівного пальців.
«Чортівня якась».
— Шефе! — До нього поспішав охоронець з телефоном у руці. — Кличуть особисто вас. Наш комутатор щойно з'єднав нас із цим абонентом.
Андерсон поглянув на підлеглого так, наче той з глузду з'їхав.
— Я зайнятий, — невдоволено прогарчав він.
Обличчя охоронця було біле як крейда. Затуливши телефон рукою, він сказав:
— Це з ЦРУ.
Андерсон вухам своїм не повірив. «Невже ЦРУ встигло про це дізнатися?!»
— Це їхній відділ безпеки.
Андерсон заціпенів. «Отакої!» Він стривожено поглянув на телефон у руці охоронця.
У просторому океані розвідувальних служб цеерушний відділ безпеки був наче Бермудський трикутник: загадковий та небезпечний регіон, котрий намагався обходити десятою дорогою кожен, хто про нього знав. Маючи позірно самовбивчу сферу компетенції, відділ безпеки, чи просто ВБ, був створений у ЦРУ для однієї дивної функції: стеження за самим ЦРУ. Як потужне міністерство внутрішніх справ, цей відділ відстежував працівників ЦРУ на предмет незаконних дій, таких як розбазарювання коштів, продаж таємниць, крадіжка секретних технологій та використання недозволених методів допиту із застосуванням тортур. І це був аж ніяк не повний перелік.
«Вони шпигують за американськими шпигунами».
Маючи карт-бланш на слідчі дії в усіх справах національної безпеки, ВБ, звісно, мав довгі і дужі руки. Андерсон ніяк не міг збагнути, чому цей відділ зацікавився інцидентом в Капітолії і як вони так швидко про нього дізналися. Подейкують, що відділ безпеки ЦРУ скрізь має свої очі та вуха. Андерсон знав, що трансляція з відеокамер спостереження в Капітолії здійснювалася напряму до ВБ, і хоча інцидент, що трапився, не входив до компетенції відділу безпеки, час, коли було зроблено цей телефонний дзвінок, видався Андерсону аж надто слушним, щоб стосуватися чогось іншого, окрім відрізаної руки.
— Шефе! — Охоронець протягував йому телефон, наче розпечену картоплину. — Вам слід негайно відповісти на цей дзвінок. Це... — Він замовк і тихо, самими губами, проказав два склади: — СА-ТО.
Андерсон невдоволено зиркнув на підлеглого. «Мабуть, цей охоронець жартує». Він відчув, як у нього спітніли долоні. Невже цим займається особисто Сато?
Усемогутній володар відділу безпеки — директор Інуе Сато — легенда в розвідувальних колах. Народившись за огорожею табору для інтернованих японців у Манзанарі, що в штаті Каліфорнія, створеному після нападу на Перл-Харбор, Сато, загартованому вцілілому свідку катастрофи, ніколи не вдавалося забути про жахіття війни та трагічні наслідки неефективності військової розвідки. А тепер, піднявшись на одну з найтаємніших та найпотужніших посад у системі розвідувальних служб Сполучених Штатів, у Сато була можливість проявити себе безкомпромісним патріотом та лютим ворогом кожного, хто наважувався висловити незгоду. Мало хто знав Сато в обличчя, зате всі боялися. Директор відділу безпеки борознив глибокі води ЦРУ, як той потворний змій Левіафан, що виринав на поверхню тільки для того, щоб вхопити здобич.