Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Янгол на гробівці.
З наступаючим святом, Андрусю!
нічні поїзди віддих ласки і гіркуватого чаю довга золота волосина на жовтому аркуші паперу жовте на жовтому біла на білому це древнє як хіна а може це і є хіна оскільки все свідчило про те що вона з'явиться тремтіли тонкі тендітні пальчики приязно всепрощаюче розуміюче ненавидячи посміхалася Іванова голова києва на розкішній таці у порожньому як душа помешканні серед свічників що заливали воском голий стіл і відсутність листопаду у мертвій мові у мертвій українській мові у мертвій українській рідній мові яка ніби яблуко яке мов голова предтечі скотилося на таріль якою мовою ти пишеш свого романа якою ти пишеш свого вірша якою ти пишеш листа андрусі якої нема в києві ось тут у києві пишеш повіривши раптом у те що коли писатимеш добре то диво відбудеться і вона нарешті стане реальною і присутньою ось тут у києві де незбагненна софія де п'ють у під'їзді троянди на трьох адажіо альбіноні ось тут де бігає серед осені ляклива звірина нічних видінь яка боїться знаку хреста яка боїться слів молитви у яких оживає тобто воскресає вищезгадана рідна мова і тоді а що ж тоді так-так що потому а потому зрине з провалля бог на золотих вітрах тобто втрутиться метафізика як історія буття буття як подія по тому яка залишаючись потаємним посилає істину і тоді знову чай добрий міцний чай темно-вишневого тону — тону троянди все свідчило: жоден вогонь не втішить самотніх очей альбінонічні поїзди містичний гуркіт вагонів примари багатотонні сонні рухи андрусі в бозна-якому помешканні і в бозна-якій частині світу якщо світ можна розділити на частини на метри і години на барви на рахунки але все свідчило: почнеться інший лік років у прорахованому віці серед пізніх чорнобривців серед віршів римарука серед ночі з'явилася: і лінії і барви і кулі і сфери і конуси і мертві метелики в лампі і світ — усі побачили: з'явилася немовби втекла від погоні чаклунка від найсвятішої інквізиції відьма від несамовитих селян ворожка зі старокостянтинівської автостанції просто андруся звіддалеку; прочитавши лінії правиці як прожилки на жовтому листку який падає на жовтуватий аркуш паперу — останній із тих яких немає у високій воді жовте на жовтому біла на білому сніги сніги сніги троянда срібло темно-вишневий чай може це дійсно хіна щó з нашого вчення може бути в цих слідах туші на папері — в слідах туші — нічого але у прожилках на жовтому листку — — —
— — — — — — — — — — — на темній чужій оболоні — — — — — —
— — — — — — — — на золотих вітрах — — — — — — — — — — — —
— — — — — — — — — — — — на тарелі — — — — — — — — — — — —
— — — — — — — — андрусю снігів — — — — — — — — — — — — — —
— — — — — — — — — — — — андрусю троянд — — — — — — — — —
— — — — — — — — андрусю оберегів на срібному ланцюжку — —
— — — — — — — — — — — — андрусю числа — — — — — — — — —
— — — — — — — — андрусю андрусь пісне пісень вечірній мед стільників крапав з вуст твоїх наречено і мова твоя була стурбована лише собою і мед та молоко жили під язиком твоїм і ліванським ароматом пахнув твій одяг і голос твоєї флейти струнким вогнем палав поверхом вище і нова українська мова була снігопадом і це було добре: упродовж мови.
VIII
Андруся стояла під «Авґустінером» і грала на флейті; біля її ніг лежав чорний крислатий капелюх, подарований одним із мексиканців, що шкварили ламбаду за сто метрів звідси; мексиканець хотів Андрусі, вона хотіла їсти, відвідувачі «Авґустінера» звертали увагу на її ноги і не помічали чорного мексиканського подарунка, до якого Андруся кинула останні чотири марки задля принади; вона виконувала Адажіо Альбіноні, пальці мерзли, хотілося їсти, курити, рожевого вина; втім, із курінням пора було зав'язувати.
Я відчувала, що задихаюся. Швидкі речі набагато легше грати. Ту ж таки ламбаду або, скажімо, «Несе Галя воду». Ламбада для флейти з оркестрою. Дещо спантеличений Моцарт. Я переконана, що ти вже забувся про мене. Нарешті і ти забувся. Де ти зараз? А я — де? Ох, настала моя остання годинонька. Костику. Кістику. Містику. Чи знаєш ти, що Містик загинув? Я сама хіба нині довідалась, а вже півроку. Він викинувся з вікна, дуже самотній і нікому не потрібний, нікомуненалежний, як ти любиш казати, дуже хворий, ні, ще не настала, у проклятому Львові, у ненашому, нікомуненалежному Львові; тут соль-діез, а, плювати, ця днина ще стерпить. Найбеззахисніші гинуть, найнепристосованіші, той придурок мав рацію, всі британці такі придурки, але вічно вони мають рацію; добре було б депортувати їх до України. Цікаво, скільки б часу вижили вони там і чи довго ще мали б рацію? Мали б, Андріяно, не переймайся. До судної днини, до страшної години. Чи це не вона? Ні, ще не настала. А судна — ще буде. Така ж: без огненних потоків і сурм. Без флейт. Над чим це я? Над британцями. У животику бурчить. Класно: сюди дмухаєш, там бурчить, можна ще пукнути для цілковитої повноти картини. Тема для Дема: пукаюча флейтистка посеред Мюнхена. Цікаво, як можна намалювати пук? Як у коміксах. Блакитна хмарка. І червоними літерами: «ПУК!!!» Обов'язково три окличні знаки, британці таке полюбляють. Або три знаки питання. Цікаво, чи можна пукнути питально? Допитливо: «Пук???» Андрусю, встидайся. Тільки це мені й лишилося тепер, єдина втіха: грати на флейті і встидатися. Проклятий Гейсбрехт. Проклятий Костик. Бідолашний Містик. Цього разу таки соль-діез, але пальці більше не згинаються.