Ваш покірний слуга кіт

— Не ганьте його так. Краще жити з чоловіком у злагоді. Адже Кусямі-кун нелегковажний, скромний, невибагливий до одежі, справжній сім’янин, — недоречно весело моралізував Мейтей.

— Ви глибоко помиляєтеся…

— Може, він чимось нишком-тишком захоплюється?

— Зрештою, чого тільки не буває в цьому підступному світі,- загадково проказав гість.

— Я не сказала б, що він розбещений, якби не книги, що їх він безперестанку купує, але ніколи не читає. Та ще якби він знав міру і купував найнеобхідніше. А то ж піде в книгарню «Марудзен», набере купу книг, а коли під кінець місяця присилають рахунок, вдає, ні би це його не стосується. От хоч би й під Новий рік мені завдав клопоту: треба було виплатити відразу за кілька місяців.

— Та не беріть цього близько до серця, нехай купує. А коли прийдуть по борг, пообіцяйте принести, от вони й відстануть.

— Але ж все одно доведеться колись платити, до безвіку відтягувати не будеш, — сумовито вела господиня.

— Тоді поясніть йому, і примусьте урізати витрати на книжки.

— Я вже йому казала, та хіба він послухає? Оце недавно заявляє мені: «Ти, — каже, — не підходиш на дружину вченого. Ти ж анітрохи не тямиш, що таке книжки. Послухай, що сталося колись у Стародавньому Римі. Це тобі буде наука на майбутнє…

— А що ж там сталося? — загорівся Мейтей, розворушений не стільки співчуттям до господині, а скоріше звичайнісінькою цікавістю.

— Так от. У Стародавньому Римі жив цар Тарукін…

— Тарукін? Трохи дивно.

— Я ніяк не можу запам’ятати іноземні імена, вони такі важкі. В усякому разі він, здається, був сьомий.

— Сьомий Тарукін… дивно. Ну, то що ж сталося з цим сьомим Тарукіном?

— Ну що мені робити? І ви з мене глузуєте? Якщо все знаєте, розкажіть самі, зла ви людина, — накинулась господиня.

— Чого б це я глузував? 3овсім ні. Просто мені здалося, ніби сьомий Тарукін звучить якось дивно… Постривайте, сьомий римський цар… я точно не пригадую, але, здається, то був Тарквіній Гордий. А втім, це не важливо. То що сталося з тим царем?

— Якось прийшла до нього жінка з дев’ятьма книжками й запитала, чи не хотів би він їх купити.

— Ну, ну.

— «3а скільки?… — спитав цар. Жінка зажадала багато. «Дорого, може, віддаси дешевше?» — спитав цар.

Жінка взяла три книжки й шпурнула у вогонь.

— Це вже даремно.

— У тих книжках, кажуть, були записані пророцтва, чи що, яких ніде більше не можна було знайти.

— Ого…

— Цар подумав: «Коли вже з дев’яти книжок залишилося тільки шість, то й ціна, напевне, поменшала», — і запитав: «Скільки ти хочеш за шість книжок?» Жінка назвала попередню цифру, ні на один мон [78] не поступилась. «Та це ж чистий грабунок!» — тільки й устиг обуритися цар, як жінка кинула в полум’я ще три книжки. Цареві, видно, кортіло придбати решту книжок, тож він запитав: «Скільки ж ти візьмеш за три книжки?» — «Як і за дев’ять», — відповіла жінка. «3 дев’яти книжок залишилося шість, а з шести — три, а ціна не впала ні на один рін, гляди, щоб і цих три не опинилися у вогні», — подумав цар, виклав великі гроші й придбав уцілілі від спалення книжки… «Сподіваюсь, ти хоч тепер зрозуміла, чого варті книги», — пояснював чоловік, але я так нічого і не второпала.