95-16 [uk]

Шель підійшов до кельнера і замовив пляшку вермуту. Сказав принагідно, що жде знайому, і зайшов до кабіни, рядом з тією, де були Грубер та Кароліна. Взявши вино, присунувся ближче до тонкої стінки й почав пильно прислухатися.

— …танцювати? — почувся голос інспектора.

— Мабуть, ні. Я втомилася, та зрештою, мені й тут добре, — відказала Кароліна.

— Коли вам тут добре, то що мені казати? — зітхнув Грубер.

— Не перебільшуймо, інспекторе!

— Колись ми називали одне одного на ім’я… Кароліно?

— Справді, Вальтер.

— Як це чудово звучить у твоїх вустах: Вальтер! О, не дивися на годинника! Невже ти так поспішаєш до того полячка?

— Приємний хлопець.

— Е-е-е, дивний тип. Невідомо, чого він сюди приїхав. Вештається, винюхує, втручається не в своє діло, нарешті, домовляється і має нахабство не прийти.

— Ти розчарований?

— О, Кароліно!

— Може, шукає тебе в саду?

— Мав прийти о дев’ятій, — рішуче мовив Грубер. — Коли спізнився, то нехай собі шукає. Мені він не потрібен. Сподіваюся, тобі теж?

— Вчора видався такий галантний і романтичний!

— Цей фрукт — і романтизм? Мабуть, шукав пригоди. Знаємо таких.

— А ти, Вальтерку, чого шукаєш?

— Кароліно! Мої почуття до тебе глибокі й щирі. Я завжди вбачав у тобі ідеал жінки…

— О, ля, ля! Я вже мала докази тих щирих, глибоких почуттів.

— Для тебе я міг би зробити все! Я знаю, що ти нещаслива.

— Уже кілька місяців ти про мене й не згадував, звідки ж ця раптова дбайливість?

— За останній час багато що змінилось. У мене є певні плани, я покінчу з жалюгідним існуванням, що вів досі, і розпочну таке життя, про яке завжди мріяв.

— Ти хочеш пограбувати банк?

— Не жартуй, я цілком серйозно!

— Гаразд, гаразд, Вальтерку. Розкажи краще про свої плани, бо я лусну з цікавості.

— Незабаром я матиму солідну суму грошей і стану незалежний. Найближчим часом, певно, виїду з Гроссвізена.

— Вип’ємо за успіх!

— До повного щастя, — підхопив Грубер, — мені не вистачає лише, щоб ти…

— Вальтер! Я ж заміжня!

— Джонсон?.. Він так захопився своєю секретаркою, що, мабуть, не дуже шкодуватиме, коли ти покинеш його. Це не пусті слова, Кароліно. Твій чоловік вчащає до Ельзи надто часто!

— Ельзи? Цієї сухопарої фарбованої блондинки? Це… гидко! — Її приємний голос раптом пролунав дуже гостро.

— Бачиш? — вів далі Грубер. — Як інспектор поліції я чимало знаю. Давно вже поговорив би з ним, але я певною мірою підвладний йому і не можу собі цього дозволити. Зраджувати таку жінку, як ти! — додав з пафосом. — Та не журись! Постараємося змінити цей прикрий стан речей. Випиймо за краще майбутнє!

Шель запалив сигарету. «Інспектор обрав наївну й банальну тактику», — подумав він, міркуючи про те, чи справді щось подібне могло бути. Не уявляв собі флегматичного Джонсона, який фліртує з своєю секретаркою. Але це не мало значення. Інспектор чудово знав, яку принаду начепити на гачок. Шель вмостився зручніше і завмер, дослухаючись. Справа почала набирати цікавого повороту.