![95-16 [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/5/8/95-16-uk-download.jpg)
95-16 [uk]
- Автор: Рудский Ян
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Б. Дащенко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «95-16 [uk]». Краткое содержание книги:
По-різному склалося життя трьох колишніх в’язнів. Траубе і Джонсон лишаються в Західній Німеччині, Шель повертається на батьківщину і стає кореспондентом однієї з польських газет. Але всіх їх так чи інакше зв’язує минуле.
Одержавши від Траубе листа з проханням про допомогу. Шель їде в ФРН, але друга вже не застає: Леон Траубе гине. Обставини його смерті викликають у Шеля сумнів. Крок за кроком журналіст розплутує нитку і робить несподіване відкриття…
— Вам щось треба?
— Спокою і… півлітра чистої, — прошепотів Лютце.
Бар’єр, що перетинав велику кімнату посередині, відгороджував місце для відвідувачів од столів поліцейських-вартових. У повітрі стояв нудотний сморід тютюнового диму. Входячи, Шель одразу ж помітив поліцейського, який супроводив інспектора Грубера вранці.
— Знову зустрічаємось, — обізвався журналіст, підходячи до бар’єра.
Поліцейський підозріливо глянув на нього.
— Ви були з нами на вокзалі? — сказав він непевно.
— Авжеж. Потім разом їхали на Ейхенштрасе, — нагадав Шель.
— Справді. Ви прийшли поговорити з інспектором? На жаль, його немає, поїхав кудись зразу ж після вокзалу і досі не повернувся.
На столі вартового задзвонив телефон.
— Polizeiamt[32], — відказав вартовий. — Інспектор? Ні, кажу вам втретє, не знаю, куди поїхав, і не знаю, коли повернеться! — Він поклав трубку. — Нахаба якийсь, — пробурмотів. — Допитується від самісінького ранку.
— Мені зовсім не обов’язково бачити інспектора, — повів Шель далі перервану розмову. — Я тільки хотів запитати.
— Слухаю.
— Я приїхав до Гроссвізена вчора і пробуду тут, очевидно, ще день, а може, два. Не знаю, чи треба мені прописуватись, як ви гадаєте?
— На три — чотири дні? Не треба. Зрештою, інспектор вас знає.
— От і добре, спасибі,— подякував Шель і, зробивши нерішучий жест, ніби хотів уже йти, додав: — П’ять днів тому мій приятель, Леон Траубе, покінчив самогубством. Я хотів би знати, хто у вас вів цю справу і, якщо це можливо, поговорити з ним, Може, покійник залишив якісь речі?
— Те, що Траубе залишив, не має ніякої цінності. Клуночок з одягом, книжками і особистими речами лежить у нас на складі. Справу вів асистент інспектора Грубера, слідчий Земмінгер. На жаль, його немає.
— Дуже вам вдячний.
Шель вийшов з поліцейського участку і попрямував до «Шнайдере Люнх Штубе». Замовив омлет і каву. їв і думав, аналізуючи кожну деталь дивовижної і заплутаної історії.
Весь вільний час після обіду Шель провів у таборі для переселенців на Веберштрасе. Ці відвідини справили на нього надзвичайно сумне враження.
Вишикувані рівними рядами бараки колишньої військової частини вермахту вміщали близько 400 чоловік. Журналіста зустріли зацікавлено і з недовір’ям. Розмова стала невимушеною тільки через якусь годину. В кожній розповіді чулося одне й те саме: розчарування по приїзді, виснажливі формальності, бюрократизм розпоряджень, неприязнь місцевого населення і — ніяких надій па майбутнє.
Люди жили в цьому таборі місяців по дев’ять, але іноді, траплялося, й роками. Літні майже не сподівалися дістати роботу, молоді мріяли виїхати за океан — у Канаду, Австралію…
Під пласкими дахами занедбаних бараків мешкали байдужість, пригніченість і… ностальгія.
На місто опускалися сутінки. Прямокутні вікна яскріли жовтим світлом. На фасадах будинків сяяли і мерехтіли неонові написи:
TRINK COCF-COLA… «SUNIL» WASCHT WEISS… NUPORTA LÖWE Т.V![33]
Монотонно шуміли автомобілі і моторолери, з ресторанів линули звуки музики. Надходила спокійна, погожа ніч. Жителі Гроссвізена сиділи в пивних, гуляли на вулицях, спочивали біля відчинених вікон своїх будинків.
Шель повільно прямував до парку, де містився ресторан «Червона шапочка». Ішов і думав, що дасть йому зустріч з Грубером. Може, той проллє хоч трохи світла на загадкову справу? Може, слідство дало якісь наслідки?.. В парку журналіст ще здалеку почув голоси, сміх, музику. Над терасою і довкола саду висіли гірлянди штучних квітів, кольорові лампочки та ліхтарики: барвисте світло просвічувало крізь листя дерев. Поблизу стояло кілька машин.
Шель уповільнив ходу. Якщо інспектора ще немає, то він от-от має надійти.
На просторій терасі танцювали в ритмі каліпсо. Завивання саксофона й глухі удари бубна зринали в темним парк. Оркестру не видно, він, певно, був усередині приміщення.
Шель оглянувся. До ресторану саме під’їхало дві машини — малий «фольксваген», а за ним чорний «оппель». З першої вийшла молода пара, з другої інспектор.
Якось несвідомо Шель зупинився. Не знаючи чому, він раптом вирішив на кілька хвилин відкласти зустріч.
Грубер перевірив, чи добре замкнув дверцята машини, і попрямував поміж столиків. Пильним поглядом окинув танцюючих, потім обійшов терасу і зник у ресторані.
Журналіст рушив за ним. Зупинився біля дверей і обережно зазирнув усередину. Оркестр розмістився в затишній ніші праворуч. Приміщення було невелике. Вздовж стін тяглися кабіни, відгороджені стінками з розмальованої геометричним орнаментом тканини. Туї та пальми, скупе світло бра створювали враження відокремленості.
32
Поліція (нім.).
33
Пийте кока-кола. «Суніл» чисто вимиває. Тільки оптом! (нім.)