![95-16 [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/5/8/95-16-uk-download.jpg)
95-16 [uk]
- Автор: Рудский Ян
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Б. Дащенко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «95-16 [uk]». Краткое содержание книги:
По-різному склалося життя трьох колишніх в’язнів. Траубе і Джонсон лишаються в Західній Німеччині, Шель повертається на батьківщину і стає кореспондентом однієї з польських газет. Але всіх їх так чи інакше зв’язує минуле.
Одержавши від Траубе листа з проханням про допомогу. Шель їде в ФРН, але друга вже не застає: Леон Траубе гине. Обставини його смерті викликають у Шеля сумнів. Крок за кроком журналіст розплутує нитку і робить несподіване відкриття…
— Ми ж пояснювали, як він попав до його рук! — нетерпляче вигукнув Шель.
— Здогади без конкретних доказів, — сказав інспектор байдуже. Глянув на людей, які стежили за ними, потім на старого залізничника, що прислухався до їхньої розмови, і додав: — Пропоную повернутися в машину і там поговорити без свідків. Тут більше ні про що не дізнаємось і нічого не допитаємося.
Вони хутенько вийшли і сіли в машину. Грубер звернувся до ПІ еля:
— Версію про чемодан ви чули від Лютце, правда?
— Від нього.
— Він був у нетверезому стані?
— Так.
— Ви не думаєте, що будувати свої теорії на базіканні цього п’яниці важко?
— А ви хочете вмовити мене, що вся ця історія неправдива? — сказав Шель різко.
— Не хочу вас умовляти, але я надто давно служу в поліції, щоб звіритись фантазії.
— Не можу сперечатися з представником місцевої влади. Зрештою, коли ви певні, що останні події є лише збігом обставин, то важко розраховувати на якісь наслідки, — сказав Шель, роздратований пасивністю інспектора.
— Наскільки мені відомо, — промовив Грубер, — ви журналіст. У вашій роботі є тенденція до вишукування сенсацій на кожному кроці.
— Натяк на…
Джонсон торкнувся його плеча:
— Спокійно, Джоне. Інспектор Грубер не знає обставин справи. Я теж спочатку не вірив, що за цим криється щось більше. Оцінюючи останні події, я переконався, що слідство треба розпочати негайно. Ми повинні розшукати того, хто збив Лютце і хто взяв чемодан з камери схову. Знайти папери — надзвичайно важливо.
— Коли така ваша думка, прокуроре, то ми зробимо все, що в наших силах, — мовив інспектор офіціально.
— Лишаю справу в ваших руках, — сказав Джонсон до Грубера. — Може, варто було б послухати Лютце, хоч, правду кажучи, я не вірю, що це дасть щось нове.
— Я пошлю в лікарню когось із комісаріату, — інспектор одвернувся. — Поїхали, Гайнц! — наказав. — Куди вам, панове? — спитав, коли машина рушила.
— Я заїду в контору. Треба попрацювати годинку — дві над поточними справами, — озвався Джонсон. — А ти, Джоне? Сподіваюся, ти побудеш у нашому чудовому місті щонайменше до з’ясування справи?
— Звісно, мені хотілося б знати, що все це означає.
— Заходь до нас, коли тільки матимеш бажання. Буду дома близько третьої, — додав Джонсон, виходячи біля будинку суду.
— Гаразд, загляну ввечері.
— А тепер що робитимеш?
— Не думав про це. Поснідаю, тоді, мабуть, вернуся додому і трохи відпочину.
— З радістю підвезу вас, — запропонував Грубер. — Де ви живете?
— На Ейхенштрасе, але я б не хотів…
— Дрібниці! — інспектор тут же звернувся до Джонсона: — Як тільки я щось узнаю, прокуроре, зразу ж сповіщу вас. До побачення.
— До побачення.
Дорогою на Ейхенштрасе інспектор розпитував Шеля про враження від перебування у ФРН та про його плани. Намагався також дізнатися, що зв’язує його з Джонсоном. Коли доїхали до місця, він сказав:
— Знаєте, під час війни я два роки пробув у Бреслау, мені хотілося б почути, що там діється тепер. Може, зустрінемося при нагоді і погомонимо за кухлем пива?
Шель ще не встиг обміркувати всі деталі, але починав догадуватися, що між тінями, які рухалися довкола нього, напевно, є відомі йому особи. Лютце… Менке… Грубер… Хтось із них знає багато більше, ніж говорить. Чиє обличчя покрито маскою? Глянув на інспектора. Той чекав, усміхаючись.
— Охоче, дуже охоче, — сказав Шель, відчиняючи дверцята машини. — Щоправда, я не знаю міста, але в «Червоній шапочці» уже був. Коли не заперечуєте, зустріньмося там сьогодні ввечері близько дев’ятої. Не пізно?
— Ні, чудово! Отже, до побачення! — інспектор подав Шелю спітнілу руку. — Не забувайте ж — о дев’ятій! Поговоримо про Бреслау…
Неспокійна ніч і ранок стомили Шеля — він упав на ліжко й одразу ж заснув. Спав до першої. Прокинувшись, почав думати про дивне сплетіння подій. Відчував, що мимоволі опинився в колі небезпечної конспірації. Журналіст усвідомлював, що він як поляк не може розраховувати на симпатії місцевих жителів і, якщо доведеться звернутися до властей, — на їхню безсторонню допомогу. З цієї хвилини надумав діяти обережніше й хитріше. Він не знає ще своїх суперників, отже, треба стерегтись і пильно стежити за людьми, з якими зустрічатиметься. Міркував, чи це була єдина мета невідомого — здобути оті папери, і чи не зникне він тепер, забравши з собою усю таємницю.
Згодом Шель встав, умився. Дістав з чемодана документи і сховав їх у портфель. Потім висунув шухляду, ще раз переглянув папірці, які там лежали. Трохи подумавши, сунув їх разом з рецептами в кишеню. Не дуже замислювався, чому так діє, але передчував, що краще не лишати в кімнаті ніяких папірців.