Все ясно
- Автор: Фоер Джонатан Сафран
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: видаництво "ФАКТ"
- Переводчик: Ростіслав Семків
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Все ясно». Краткое содержание книги:
«То єсть, як він не їсть м'яса?!» — спитала офіціантка з таким виглядом, шо Дєд аж схопився за голову. «Шо з ним?» — допитувалася вона. «З ким? З тим, хто м'яса не їсть, хто за голову тримається чи з псиною, яка кусає собі хвоста?» — «З тим, шо не їсть м'яса». — «Він просто так звик». Герой запитав, шо вона хоче. «У них без м'яса нічого нема», — проінформував я героя. «І шо, він дійсно не їсть м'яса?» — бідкалася офіціантка. «Ага, він такий». — «А ковбасу?» — «Ніякої ковбаси», — сказав до офіціантки Дєд, хитаючи головою справа наліво. «А може, ви з'їсте трошки м'яска? — перепитав я героя. — Бо в них же без м'яса нічого нема». — «А в них немає картоплі або чогось подібного?» — запитав він. «У вас бараболя є? — спитав я офіціантку, — чи шо-небудь подібне?» — «У нас бараболя тільки до м'яса». Я переклав її слова герою. «А хіба я не можу замовити просто картоплю?» — «Шо?» — «Можна нам дві або три порції картоплі без м'яса?» — запитав я офіціантку. Тоді вона сказала, шо піде й запитає в директора. «Спитай його, може, він буде їсти печінку», — сказав Дєд.
Офіціантка повернулася й оголосила: «Ну, шо я вам скажу, ми можемо йому запропонувати подвійну порцію картоплі, але ми подаємо її на одній тарілці з м'ясом. Директор сказав, шо тут ніяких переговорів бути не може. Він має його з'їсти». — «Подвійна картопля — нормально?» — спитав я героя. «О, це було би просто супер!» Дєд і я заказали по свинячій відбивній, а ше одну заказали для Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого. Псина якраз взялася знову до знайомства з ногою героя.
Коли принесли їсти, герой змусив мене забрати м'ясо з його тарілки. Сказав, шо навіть не хоче до нього доторкатися. Це вже доводило мене до білої гарячки. Хочете знати чому, тому шо я почав розуміти, шо він вважає наше їдло надто поганим для себе.
Я вибрав м'ясо з його тарілки, бо знав, шо Батя в такому випадку наказав би мені це зробити, і я навіть нічого йому не сказав. «Скажи йому, шо завтра ми рушимо дуже рано», — відізвався Дєд. «Рано?» — «Так ми зможемо довше шукати. Вночі шукати погано». — «Ми виїдемо дуже рано завтра», — переклав я для героя. «Це добре», — відповів він, відсмикнувши свою ногу. Я просто страшенно здивувався, коли Дєд заявив, шо виїдемо рано. Він ненавидів, якшо не міг довго перекимарити. Він узагалі ненавидів бути невиспаним. Так само він ше ненавидів Луцьк, машину, героя і мене на додачу. А якшо ми виїдемо рано, то він всього того буде мати на цілий день більше. «Я хочу глянути на карти», — сказав Дєд. Я попросив героя дати йому карти для більш ретельної інспекції. Коли герой поліз по папери у свою сідалищну сумку, він знову смикнув ногою, шо дуже вразило Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого. Псина почала товктися під столом, шо на ньому аж задрижали тарілки. Одна героєва бараболя викотилася на підлогу. Вона гепнула зі звуком — ПЛОМП — на підлогу, пробігла якусь дистанцію і завмерла. Дєд і я подивилися одне на одного. Я не знав, шо робити. «Ну, торба», — сказав Дєд. Герой продовжував дивитися на картоплю на підлозі. То була дуже брудна підлога. І це була одна з двох картоплин героя. «Просто ужас, — сказав тихо Дєд і відіпхнув свою тарілку, — ужас». І він не помилився.
Офіціантка повернулася до нашого столика з Соlа'ми, які ми замовили. «От ваша…» — почала вона, але помітила на підлозі картоплю, кинулася геть з великим прискоренням. Герой все ше п'ялився на картоплю на підлозі. Я зметикував, шо він про себе мислить, шо робити: чи то підняти картоплю з підлоги, покласти її собі на тарілку і з'їсти, чи то проігнорірувати це падіння, буцім нічого не сталося, чи з'їсти ту бараболю, шо лишилася, і переконати себе, шо він уже ситий нею по горло, чи відкопнути картоплину Семмі Дейвісу Молодшому-Молодшому, хоча псина через свій аристократичний характер, навряд чи їла би шось із брудної підлоги, чи, може, попросити офіціантку принести йому ше одну порцію, шо означало би, шо мені довелося б знову витягувати йому з тарілки м'ясо, бо він вважає його огидним, чи, може, — на шо я сподівався найбільше — він просто візьме і зжує, нарешті, свій шматок м'яса. Але він нічого того не зробив. Якщо хочете знати, шо він зробив, то я вам скажу, шо абсолютно нічого. Він просто сидів і вилупився на картоплю.