Червоногрудка

— Меблі з авторським знаком данського дизайнера Поула Хенріксена, — сказала вона, проводячи рукою по тонкій скляній кришці столу. — Може, ви хочете оглянути ванни?

Старий не відповів. Він усе ще не зняв свого мокрого капелюха, і в цій тиші було чутно, як з нього на паркет вишневого дерева падають краплі. Бетті стала поряд з ним. Звідси їм було видно все, що заслуговує хоча б якоїсь уваги: ратуша, Національний театр, Королівський палац, будівля стортингу[19] і фортеця Акерсхус. Під ними був Палацовий парк, де дерева тяглися кронами в сталеве небо, розчепіривши свої чорні покарлючені пальці.

— Вам краще було б прийти сюди весняного дня, — сказала Бетті.

Старий обернув голову, нерозуміюче подивився на неї, і раптом до неї дійшло, що саме вона сказала. Їй ще не вистачало додати: Якщо уже ти прийшов сюди, тільки аби подивитися у вікно.

Вона посміхнулася так мило, як тільки могла.

— Коли трава зелена і на деревах у Палацовому парку розпуститься листя. Це дуже гарно.

Він дивився на неї, але здавалося, що його думки десь далеко.

— Це правда, — нарешті сказав він. — На деревах листя, про це я не подумав. — Він вказав на вікно: — Це можна відчинити?

— Тільки трішки, — сказала Бетті, радіючи можливості змінити тему розмови. — Поверніть он ту ручку.

— Чому тільки трохи?

— Щоб ніхто не поклав собі в голову різних дурниць.

— Дурниць?

Вона побіжно глянула на нього. Що, у цього старого вже зовсім погано з головою?

— Виплигнути з вікна, — пояснила вона. — Вчинити самогубство. Адже багато нещасних людей…

Вона зробила рух рукою, показуючи, що саме роблять нещасні люди.

— Отже, по-вашому, це дурниця? — Старий потер підборіддя. Їй здалося, чи вона й справді побачила в його зморшках натяк на посмішку? — Навіть якщо людина нещасна?

— Так, — упевнено сказала Бетті. — У всякому разі, у нас у готелі. І в моє чергування.

— «В моє чергування», — усміхнувся старий. — Це добре, Бетті Андресен.

Почувши своє ім’я, вона здригнулася. Він, зрозуміло, бачив у неї на грудях значок адміністратора. Отже, як не є, із зором у нього проблем немає: її ім’я було написано настільки ж дрібними літерами, наскільки великими — слово «АДМІНІСТРАТОР». Вона демонстративно поглянула на годинник.

— Так, — вів далі він. — Адже у вас повно інших справ, крім того, щоб показувати краєвид з вікна.

— Так, справ вистачає, — відповіла вона.

— Я беру його, — сказав він.

— Даруйте?

— Я беру цей номер. Не на цю ніч, але…

— Ви берете номер?

— Так. Його ж можна зняти, чи не так?

— Е-е, так, але… він надто дорогий.

— Я охоче заплачу наперед.

Старий вийняв з внутрішньої кишені гаманець і дістав з нього купу банкнот.

— Ні, ні, я не в цьому сенсі. Просто він коштує сім тисяч крон за одну ніч. Може, хочете краще поглянути…

— Мені подобається цей номер, — сказав старий. — Перерахуй їх про всяк випадок, будь ласка.

Бетті подивилася на тисячні банкноти, які він їй простягнув.