Червоногрудка

— Знаєш… — Він подивився на неї тим самим затьмареним поглядом, яким дивився щоранку після повернення з Бангкока. — Я б не загадував.

— Все одно приходь. Тебе чекає кілька прикольних сюрпризів.

— Сюрпризів? — Харрі м’яко засміявся. — І що ж це, хотів би я знати? Достроковий вихід на пенсію? Почесна відставка? Чи, може, президент хоче нагородити мене орденом Пурпурового Серця?

Він підвів голову, і цього разу Елен помітила, як налилися кров’ю його очі. Вона зітхнула, відвернулася до вікна. За рифленим склом пропливали безформні автомобілі, ніби в якомусь психоделічному фільмі.

— Навіщо ти себе мучаєш, Харрі? Ти знаєш — і я знаю — і всі знають, що ти не винен! Навіть у Службі безпеки погодилися, що це з їхньої вини нас не проінформували. І що ми — що ти все зробив правильно.

Харрі відповів тихо, не дивлячись на неї:

— Гадаєш, його родина буде тієї ж думки, коли він приїде додому в інвалідному кріслі?

— О Господи, Харрі! — підвищила голос Елен. Упівока вона бачила, що офіціантка за стійкою роздивляється їх з усе більшою цікавістю. Напевно, очікуючи великої сварки. — Завжди є хтось, кому не пощастило, хто виявився крайнім. Харрі, це так, і в цьому немає нічиєї провини. Ти знаєш, що кожен рік гинуть шістдесят відсотків лісових звіряток? Шістдесят відсотків! Харрі, та якщо зупинитися й почати про це думати, то, перш ніж до чогось додумаєшся, сам опинишся серед цих шістдесяти відсотків!

Харрі не відповідав, просто сидів і кивав головою, втупивши очі в картату скатертину, де-не-де пропалену сигаретами.

— Я себе потім ненавидітиму за те, що сказала це, Харрі, але ти зробив би мені велику особисту послугу, прийшовши завтра на роботу. Тільки спробуй мені заперечувати, і я перестану з тобою розмовляти. Ти боятимешся дихнути на мене. Зрозумів?

Харрі встромив мізинець в одну з чорних дір на скатерті. Потім посунув склянку на іншу. Елен чекала.

— Там, у машині, Волер сидить, чи що? — запитав Харрі.

Елен кивнула. Вона чудово знала, що ці двоє терпіти не можуть одне одного. У неї сяйнула рятівна думка, і, трохи повагавшись, Елен вирішила спробувати щастя:

— Взагалі-то він заклався на дві сотні, що ти не прийдеш.

Харрі вдруге м'яко засміявся. Потім знову підвів голову і, підперши її руками, подивився на Елен.

— Не вмієш ти брехати, Елен. Спасибі, що хоча б намагаєшся.

— Та до бісу тебе.

Вона набрала в груди повітря, збираючись іще щось сказати, але передумала. Подивилася на Харрі довгим поглядом, потім знову глибоко зітхнула:

— Гаразд. Узагалі-то це тобі мав би сказати Мьоллер, але скажу я. Тебе хочуть зробити інспектором СБП.

Харрі розреготався. Його сміх був гучним, як рев «Кадиллака».

— Добре, ще трохи тобі потренуватися, і брехати ти, здається, навчишся.

— Але це правда!

— Це маячня. — Його погляд знову блукав по вікну.

— Чому? Ти у нас один з кращих слідчих, ти вже проявив себе неймовірно здібним поліцейським, ти вивчав право, ти…