Червоногрудка

Сверре Ульсен зайшов досередини, кивнув хлопцям за столиком у кутку, взяв за стойкою склянку пива і пішов з ним до столика. Не до того, що стояв у кутку, а до свого власного столика. Вже понад рік у нього тут був свій столик, відтоді, як він побив того вузькоокого в «Деніс-кебаб». Він рано приходив, коли ще нікого не було, але публіка поступово заповнювала цю піцерію на розі вулиці Торггата і площі Юнґсторґет. Сьогодні був саме день сплати старих боргів. Він кивнув хлопцям у кутку. Серед них було й троє з тих, хто складав тверде ядро, але з ними він уже сто років не розмовляв. Вони стали членами нової партії — «Національний альянс», і з ними в нього, так би мовити, внутрішні розбіжності в ідеології. Він знав їх ще з часів «Молоді Партії Вітчизни», до певної міри вони патріоти, але можуть перекинутися до ренегатів. Рой Квінсет, з бездоганно поголеною головою, як завжди, вбрався у свої поношені вузькі штани, чоботи й білу футболку з червоно-біло-синьою емблемою «Національного альянсу». А ось Халле — новенький. Він пофарбував волосся в чорний колір і прилизав чуба. Але, звичайно, найбільше народ мали провокувати вуса — чорна, акуратно пострижена смужка, точнісінько як у фюрера. Замість широких галіфе й чобіт він носив зелені камуфляжні штани. Ґреґерсен єдиний мав вигляд звичайного хлопця: коротка куртка, цапина борідка і темні окуляри на лобі. З цих трьох він був, без сумніву, найелегантніший.

Сверре почав розглядати й інших відвідувачів. Дівчина й хлопець запихали в себе піцу. Він раніше їх не бачив, але на шпиків не схожі. І на журналістів теж. Може, вони з «Монітора»?[21] Взимку він викрив одного хлопця звідти, такого собі типа зі злодійськими очима, який був чомусь сюди зачастив, грав у брис із хлопцями і заводив з ними балачку. Сверре відчув недобре, вони витягли хлопця на вулицю і зірвали з нього светра. У нього на животі був прикріплений диктофон і мікрофон. Він зізнався, що з «Монітора», ще до того, як дійшло до рукоприкладства. Перелякався до смерті. Ці моніторники — ідіоти. Вірять у байки, в цю бредню, ніби фашизм — це справжня небезпека, а самі вони — секретні агенти, які постійно наражають своє життя на небезпеку. Авжеж, буває й таке. Той хлопець, у всякому разі, був упевнений, що вони збираються вбити його, і так перепудився, що аж змокрів.

У буквальному розумінні. Сверре помітив, як темна цівка потекла по його штанях і далі по асфальту. Того вечора це запам’яталося йому найбільше: як слабо мерехтить у тьмяному світлі струмочок сечі, розтікаючись бруківкою.

Сверре Ульсен подумав, що ці двоє — просто зголодніла парочка, що вирішила заскочити до піцерії. Швидкість, з якою вони їли, вказувала на те, що вони теж устигли роздивитися відвідувачів і воліють якнайскоріше піти звідси геть. Біля вікна сидів старий у капелюсі й пальті. Напевно, алкаш, хоча судячи з одягу не скажеш. Утім, вони часто спочатку мають такий вигляд, коли хлопці з Армії порятунку приносять їм одяг: добротні, хоча й поношені пальта й костюми, що дещо вийшли з моди. Але коли він дивився на нього, старий раптом підвів голову й зустрівся з ним поглядом. Ні, це був не п’яниця. У нього були проникливі сині очі, і Сверре мимоволі відвів погляд. Старий витріщався на нього, як диявол!