Подорож у безвихідь

Їдучи у цій старій колимазі, Андрій потроху заспокоювався. Села траплялися рідко, пасажирів сідало та виходило мало, і ніхто з них не звертав уваги на чоловіка з неголеним обличчям у задньому кутку салону. Андрій не знав, куди їде автобус, але питати в когось і привертати до себе увагу не хотілося. Доки автобус віддалявся від міста по розбитій ущент дорозі, напрямок руху повністю влаштовував пасажира. За вікном виднілися лише поля. Андрій вирішив від’їхати якнайдалі, вийти на останній зупинці і, нарешті, приступити до здійснення свого плану повернення додому, який вигадав учора, коли йшов по тому шкарадному селі дзвонити до своєї лікарні стосовно Ліни. Йому несподівано знову пригадалося схудле обличчя з білявим, спадаючим на щоки волоссям, ноги в чорних лосинах, чоловіча картата сорочка. Хто вона? Звідки знає іспанську й чому пише нею листи, які не повинен прочитати хтось інший, окрім високої блондинки з родимкою на плечі? Чому втікає від того, кому смерть давно підписала вирок? Що взагалі пов’язує її з цією сумнівною компанією?

Автобус їхав уже понад годину. Навіть при такій дорозі, навіть при такій швидкості Галютин мав залишитися вже щонайменше кілометрів сорок-п’ятдесят позаду. Це далеко. Ніхто не шукатиме його за півсотні кілометрів у цьому захолусті. Звичайно, той чоловік з вишневої іномарки, від якого Андрієві пощастило втекти, навідався до гаража і, знайшовши там свого кореша у непритомному стані, мабуть, відвіз його до лікарні. Напевно, відразу ж повідомив своїх спільників про те, що сталося. Можливо, тепер вони поновили свої пошуки. Ні, хлопці, пізно, він уже далеко. Безперечно, цей автобус, що їхав уже понад годину, рано чи пізно мав дістатися до якогось райцентру. А там можна бути спокійно сісти на поїзд, а якщо немає залізниці, то на інший автобус, міжміський, і — бувайте здорові. Несподівано в одному селі до автобуса сіло чимало людей, а в наступному набилося вщерть. Андрія затисли в куток якісь бабці з клумаками. Люди стояли у проходах, наче оселедці, сварячись та штовхаючись, розпихаючи сумки та торби куди вдасться. Андрій зрозумів, що подорож у цьому автобусі скоро скінчиться.