Дивовижна історія Мері Стенз
- Автор: Уэйт Роберт
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Дивовижна історія Мері Стенз». Краткое содержание книги:
Розповідаючи напівфантастичну, напівдетективну історію про те, як проста, непримітна дівчина волею випадку стала першою красунею світу і чим це скінчилося, сучасний англійський письменник Роберт Уейд викриває брудні махінації буржуазних ділків і продажність “вільної й незалежної” преси в хижацькому світі капіталу.
— Дякую, — тихо озвалася вона, усміхаючись до нього. Фасберже несхвально насупив брови і сказав:
— Обов’язки містера Віллербі полягають у тому, щоб не пускати до вас набридливих відвідувачів і супроводити вас поза готелем. Він буде ніби зв’язковим між вами та навколишнім світом.
— Розумію, — мовила Мері.
— Що ж до службовців фірми “Черіл”, — додав Фасберже, — то тут він не втручатиметься, бо чітко знає межі своїх повноважень.
Мері нічого не сказала, тільки обмінялася з Віллербі швидким промовистим поглядом. Вона вже відчула, що він на її боці.
— Моя кімната поряд з вашим номером, — сказав Віллербі, — і ваш телефон з’єднаний з моїм, так що я можу перехоплювати всі дзвінки, коли вам хтось дзвонитиме.
— А коли дзвонитиму я? — поцікавилася Мері.
— У принципі — також, але я певен, міс Смайт, що такої потреби не виникне. Хочу сподіватися, що ви не будете ховати від мене своїх намірів.
Вона кивнула головою.
— В такому разі ніяких ускладнень не станеться, — сказав він.
Мері обернулася до Фасберже.
— Ми наймаємо квартиру з подругою, — мовила вона. — Треба було б подзвонити їй і повідомити про все.
— Авжеж, — охоче погодився Фасберже. — Тільки, я думаю, краще не казати їй про те, де ви зупинилися, тобто не згадувати назви готелю. Не забувайте, що коли вона живе з вами, то її теж можуть атакувати репортери.
— Ви маєте рацію, — сказала вона. — Я не вдаватимуся в деталі, але треба дати знати про себе, бо інакше в, она може занепокоїтись і звернутися до поліції.
Почувши слово “поліція”, Фасберже квапливо клацнув пальцями, підкликаючи офіціанта, і звелів подати телефон. До них зараз же підкотили апарат на невеличкому нікельованому столику на коліщатах, від якого тягнувся довгий шнур до стойки бару. Мері взяла трубку, гарячково думаючи, як діяти. Певна річ, телефону в неї дома не було (ні вона, ні Пенелопа не могли дозволити собі такої розкоші), але то була остання нагода зв’язатися з Полом Дарком, перш ніж повноваження Віллербі наберуть чинності. В кожному разі, вона навряд чи збудить таку підозру, коли дзвонитиме в присутності самого Фасберже.
Вона набрала номер Даркової квартири, затуляючи рукою диск, щоб ні Віллербі, ні Фасберже не змогли помітити цифри. Тоді міцно притиснула трубку до вуха.
Коли в трубці озвався знайомий голос Дарка, в Мері щось аж затремтіло. Вона вирішила грати напевне, на випадок, якщо Віллербі чи Фасберже почують чоловічий голос, і сказала:
— Алло! Це Мері Стенз, Скажіть, будь ласка, Пенелопа є?
В Дарковому голосі забринів подив:
— А чого б це тут мала бути Пенелопа?
— Тоді, може, ви перекажете їй кілька слів?
— Мері, що сталося? — спитав Дарк.
— Скажіть їй, що мене кілька тижнів не буде вдома. Я виїжджаю з міста з друзями. Якщо її розпитуватимуть, нехай не каже нікому й слова.
— Звідки ви говорите? — допитувався Дарк.
— Я не можу сказати, де я, але про мене добре дбають. Я їй час від часу дзвонитиму. Бувайте здорові.
Вона поклала трубку, і офіціант забрав телефон.
— Хто то був? — поцікавився Фасберже.
— Один Пенелопин приятель. Він має ключ від квартири. Вона сама ще не прийшла.
Фасберже це пояснення, як видно, задовольнило, але Віллербі скоса позирнув на неї, і в очах його блиснули глузливі вогники. Це здивувало й стривожило Мері.
Фасберже неспокійно засовався на стільці.
— Я хотів би скористатися з нагоди й показати вам ваш номер, — мовив він. — Коли містер Віллербі не заперечує, — він владно подивився на детектива, — ми на часинку залишимо його тут.
— Гаразд, — погодилася Мері.
Фасберже позів її до ліфта, і вони піднялися на десятий поверх.
Номер був розкішний, з такою величезною і пишною ванною, якої Мері ніколи ще не бачила. З вікон спальні відкривалася широка панорама Вест-Енду з мерехтливими вогнями площі Пікаділлі вдалині. Телефон, як виявила Мері, не діяв: дзвонити можна було тільки через кімнату Віллербі. Вона раділа, що встигла подзвонити Даркові, хоч і не змогла докладно повідомити його про все; однак тепер він принаймні знає, що її забрали з дому й тримають під наглядом. А вже редакція “Очевидця”, певне, винайде спосіб розшукати її якомога скоріше.
А тим часом треба було боронитись від Фасберже. Як вона й сподівалася, той не забарився перейти в наперед запланований наступ, але поводився скорше запопадливо, аніж агресивно. Зокрема, він висловив надію, що тепер, коли вони на часинку лишилися самі, йому випаде щастя на власні очі побачити всю ту красу, якою міс Смайт має завдячувати йому. І якщо, мовляв, міс Смайт зробить ласку й роздягнеться… Ні, він не стане кривити душею: це не чисто естетичний інтерес, і, коли на те пішло, його наміри аж ніяк не безневинні, але ж вони обоє дорослі, а він ніколи не міг встояти перед жіночою красою. Міс Смайт може дати йому безмежну втіху, а він, у свою чергу, може дати їй чимало як готівкою, так і у вигляді всіляких дрібниць: коштовних прикрас, хутр, ба навіть автомобілів. Мері чемно подякувала, але рішуче відхилила його пропозицію. Фасберже попросив її добре все обміркувати, і вона сказала, що подумає. Він, здавалося, лишився цілком задоволений такою угодою, наче шахіст, що успішно розпочав партію і з поблажливою посмішкою чекає беззастережної капітуляції супротивника.