Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України
- Автор: Галушко Кирило, Гречило Андрій
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-0142-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України». Краткое содержание книги:
• Як укорінювалася назва «Україна» протягом століть
• Як формувалася територія України
• Якою символікою користувалися наші предки
• Як утворилися та змінювалися державні кордони України
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Ідею соборності України продовжував відстоювати також колишній голова Центральної Ради Михайло Грушевський після свого повернення до СРСР в 1924 р. На той час він зосередився на академічній кар’єрі в наукових установах радянської України. У промові з нагоди святкування власного 60-річчя у жовтні 1926 р. Грушевський закликав до об’єднання всіх українських земель в одній «українській робітничо-селянській державі», під якою розумілася УСРР. Він перераховував українські міста під контролем Варшави: Холм, Львів, Острог, Луцьк. Навіть лідер українських націоналістів Євген Коновалець заявив 1928 р., що інтервенція проти СРСР «віщує тільки братовбивчу війну» між українцями, й навіть вважав, що «на випадок, коли не буде заздалегідь Гарантована самостійність України, тоді ліпше нам боротися хоч би по стороні большевиків за соборність».
Однак після офіційного створення Організації українських націоналістів (ОУН) у лютому 1929 р. її керівники відразу зайняли антибільшовицьку позицію. Старе гасло «від Сяну по Кавказ», проголошене Юліаном Бачинським, увійшло до слів Маршу українських націоналістів, написаного 1929 р. Олексою Бабієм як гімн ОУН:
Для більшості українських організацій у Польщі моментом істини став Голодомор 1932—1933 рр. Після цього остаточно зникли надії на УСРР як на зародок української державності над Дніпром.
Офіційна Варшава воліла більше не називати Прикарпаття Галичиною. У часи першої Речі Посполитої (до 1772 р.) галицькі українські землі входили до складу Руського воєводства, але ця назва ще більше вказувала на неприємні етнополітичні обставини. Тож Варшава стала трактувати українську Галичину як частину Східної Малопольщі (Małopolska Wschodnia), адміністративна єдність якої була порушена поділом на три окремі воєводства: Львівське, Тарнопільське та Станіславівське. Для того, щоб стерти з карти сліди кордонів, на які претендували українські держави з 1918 р., Холмщину включили до Люблінського воєводства, а межі Львівського воєводства поширили на заході на 9 суто польських повітів аж до Вісли.
Крім адміністративного розмивання етнографічної польсько-української межі, Варшава вдалася до зміцнення старого російсько-австрійського кордону на відтинку Бугу та Збруча, що розділяв українські землі Волинь та Галичину — так званий «Сокальський кордон» (за назвою прикордонного міста Сокаль). У середині Польщі це був звичайний адміністративний кордон між Волинським воєводством з одного боку, та Львівським і Тернопільським воєводствами з іншого. Але насправді він відокремлював більш національно свідому і політично активну Галичину від спокійної провінційної Волині. Щоб не допустити поширення антипольських галицьких впливів на Волинь, місцева адміністрація цілеспрямовано обмежувала можливості для контактів українських організацій через «Сокальський кордон». Разом українські та білоруські території, які Польща змогла втримати на схід від «лінії Керзона», дістали назву Східні Креси (Kresy Wschodnie).
Протягом 1930-х рр. «українське питання» широко обговорювалося в середовищі європейської дипломатії. Антикомуністичні кола підтримували план експансії Польщі або Німеччини в СРСР з метою відторгнення України. При цьому були різні точки зору щодо майбутнього статусу відвойованих українських земель: від реалізації конфедеративного проекту Пілсудського до простого перенесення польських кордонів на схід — до Дніпра й Чорного моря. Перспектива військового походу в СРСР сприяла зближенню Варшави з Берліном і була однією з вагомих причин, чому переможці Першої світової війни дозволили Німеччині переозброїтись.
Мюнхенська конференція восени 1938 р. і подальше розшматування Гітлером Чехословаччини призвели до появи польсько-українського кордону в досить несподіваному для Варшави місці: по Карпатах. Віддалена чехословацька провінція Карпатська Русь стала автономною Карпатською Україною, яка 15 березня 1939 р. проголосила незалежність. Поляки сприймали незалежне Закарпаття як німецький плацдарм, з території якого можна розігрувати українську карту як проти радянської Наддніпрянщини, так і в польській Галичині. Галицькі українці, переважно члени ОУН, масово переходили кордон і приєднувалися до військових загонів Карпатської Січі. З точки зору Варшави, більш бажаним було сусідство з угорцями, а не з українцями. Коли війська Угорщини окупували Карпатську Україну в березні 1939 р., Польща всіляко вітала й підтримувала дії Будапешта. Мине кілька місяців, і Польща сама буде окупованою.
Початок Другої світової війни
У квітні-серпні 1939 р. в Москві тривали переговори між СРСР, Францією та Великою Британією щодо укладення угоди про взаємодопомогу — на випадок військової агресії з боку гітлерівської Німеччини. Климент Ворошилов від імені радянського керівництва вимагав від західних дипломатів, щоб Червоній армії для відбиття німецької агресії дозволили зайняти польські території, а саме Галичину та Віленську область. Така пропозиція викликала хвилю обурення у Польщі. У Варшаві небезпідставно вважали, що позбутися «дружніх» радянських військ із власної території буде зовсім непросто. Оскільки ця вимога не була прийнята, Москва припинила переговори з Парижем та Лондоном і миттєво переорієнтувалася на Берлін.
23 серпня 1939 р. голови дипломатичних відомств Вячеслав Молотов і Йоахім Ріббентроп підписали в Москві радянсько-німецький договір про ненапад. У секретному додатковому протоколі до Пакту Молотова — Ріббентропа встановлювалася лінія розмежування сфер інтересів III Рейху та СРСР у Центральній Європі. За пропозицією радянського лідера Йосипа Сталіна лінія розподілу Польщі проходила по річках Нарва, Вісла та Сян. У сферу німецьких інтересів включалася Литва, а у сферу радянських — Латвія, Естонія, Фінляндія та румунська Бессарабія. Хоча ідеї секретного протоколу були в загальних рисах реалізовані на практиці, факт існування цього документа заперечувався Москвою протягом 50 років.
Через тиждень після підписання Пакту, 1 вересня 1939 р., Німеччина напала на Польщу. У відповідь Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині. Розпочалася Друга світова. Протягом двох тижнів Вермахт завдав поразки основним силам Війська Польського і швидко просунувся до Бреста і Львова. Тим часом у Москві не поспішали зайняти польські території згідно з секретним додатковим протоколом і таким чином розділити з Берліном відповідальність за розв’язування війни. Сталін вичікував, поки польське керівництво саме припинить збройний опір Німеччині. Така обережність партнера не влаштовувала німців, і вони вдалися до особливого методу стимуляції.
На відміну від легальних українських організацій у Польщі, підпільна ОУН вважала, що поразка Варшави може принести свободу Західній Україні. Такі надії підтримувала й німецька військова розвідка (Абвер), зацікавлена в дестабілізації польського тилу. Крайовий провідник ОУН Володимир Тимчій організував повстанські загони на місцях, а лідер українських націоналістів Андрій Мельник домовився з Абвером про створення у Словаччині невеликого українського формування ВВН (українською це розшифровували: «Військові відділи націоналістів», а німецькою «Berg-Bauern-Hilfe» — «допомога гірським селянам»). Цей спецпідрозділ під командуванням колишнього полковника армії УНР Романа Сушка повинен був вступити до Польщі разом із Вермахтом та просуватись у напрямку Львова. Перед самим німецьким нападом на Польщу Мельника поінформували, що незабаром можуть виникнути умови для утворення української держави в Галичині та на Волині. Заохочені такою перспективою, лідери ОУН навіть призначили заочно прем’єром Омеляна Сеника, а Микола Сціборський за три дні написав для цієї держави проект конституції.