Антхіл

Дійсно, не схожі.

З десяток мурах з царицею — це «Я», окрема особистість. А решта того Мурашиного Розуму — то як у людей добуті знання. Вони можуть змінюватися, чергуватися. Та поки живе більшість з того осередку, з того «Я» — особистість живе.

Мислимо ми разом, як один мозок. Чи це краще?

Думаю, так. І вони так думають. Тільки що не зізнаються. А то б навіщо вони ставили досліди на щурах, на мавпах? Під’єднували мозок кількох особин в одну мережу електродами і реєстрували обмін думками. Навіть на людях таки досліди ставили. Тільки їм для цього потрібна купа апаратури. На відміну від нас. Цим ми теж несхожі.

Як хтось з нас загине, у нас якийсь час «болить голова». Це Я знов перекладаю на їхню мову. Тобто ми не можемо досконало мислити, доки шпаринку не заповнить інша мураха.

Як загине цариця — то вже складніше. Гурт чекатиме іншу, молоду. До тих пір не зможе мислити. А як цариця народиться та приєднається до гурту, то вже буде інша особистість, інший Мурашиний Розум, інше «Я».

На ранок Я зібрав «всенародне Віче».

Нам-то і збиратися не треба: інформація передається через вусики-антени. Раніше, до вибуху, аби поспілкуватися, ми мали торкатися один одного тими антенами. Після катастрофи діапазон дії вусиків збільшився.

Ото б ті чудовиська здивувалися, аби знали, які думки снують в головах звичайнісіньких мурах! Та де ж їм! Їх історія нічому не вчить. Хоча б додивилися, що у мурах суспільний лад куди досконаліший за людський! І значно безпечніший.

От хоча б розподіл праці. У нас є й групи з пошуку їжі, охоронці від хижаків, будівельники. І сполука всіх ланок нашої спільноти куди більш досконала, ніж у людей! І орієнтуємось ми без допомоги штучно створених приладів, тільки завдяки своїм здібностям, світлу і запахам.

І досягли ми ніяк не меншого, ніж люди. От чим вони могли б нас здивувати? Приручили тварин? Так і у нас таке є. Ми розводимо попелиць.

В нашій спільноті теж є правителі й підлеглі, вчені й рядові робочі, воїни й мирні мешканці. Але цей поділ зумовлений доцільністю, а не загарбницькими планами й безмежною жадібністю. Жадібністю ненажери, що пхає в рота зайву їжу, від якої його вже нудить, в той час, коли поряд представник його ж біологічного виду помирає з голоду!

Кажете, вони розселилися в холодному кліматі? А ми хіба ні? І енергетичне джерело винайшли, і регулювати температуру в своїй оселі навчилися.

Що ще? Будівництво? То хай спробують побудувати таку складну будівлю, як мурашник! Та ще й без штучно створених приладів.

То ж не варто їм обманюватися щодо нас: можливо, саме ми, мурахи управлятимемо планетою в майбутньому.

Хоч якщо зовсім чесно, то деякі розумники з людей дещо запозичили у нас, мурах. Це фахівці з обчислювальної техніки. У людей вони належать до найрозумнішого прошарку.

Здивували! У нас всяка звичайна робоча мураха легко знайде найкоротший шлях додому. А вони для цього складають програми мовою, що тільки одиниці її розуміють, та ще й за допомогою найскладніших пристроїв, що у нас в Зоні он наскладали до купи на вулиці ще з часів, коли вибухнув реактор, і вони нахапалися радіації. Бо були з металу.