Антхіл
- Автор: Тиховская Татьяна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Антхіл». Краткое содержание книги:
О, Господи! Я вже, як вони, почав верзти оті їхні наукоподібні нісенітниці! Замість аби просто сказати: Я закохався!
Але як це могло статися?! Вона ж людина! Вона має бути моїм ворогом! Ворога не добити — себе загубити. А Я врятував її, та ще й з дитиною. Ще й хвилююся, як вона там. Бо не можу так на далеко налаштувати свій мозок. І зовсім Я не мрію виключно володіти Мар’яною. А бажаю одного: аби вона була щаслива. Заради неї Я ладен важити своїм життям. То що це?
— Правителю. Правителю! З Вами все гаразд? Я вже вкотре торкаюсь Ваших вусиків!
Я гепнувся з неба на землю. Надав собі поважного вигляду. Ганьба! Я вже лицемірю, як вони!
— Що, дідько забирай, трапилося?
— Вибачте, Правителю. Я вже кілька хвилин Вас торсаю! Вже час маркувати робочих мурах. Інакше виникне ще один Правитель, почнеться розгалуження влади. Виникне замість однієї злагодженої дві армії. Мурахи замість працювати почнуть воювати… То я піду, скажу, що Ви зараз будете?
Рішення виникло раптово. Радше, воно вже давно визріло. Потрібен був лише останній поштовх.
Сказав твердо:
— Ні! Повертайся й скажи, що ти мене не знайшов.
Мураха-вістовий поворушив вусиками. Нерішуче сказав:
— Тобто… Як? Нікого-нікого не знайшов?
— Нікого! Не треба поки маркувати мурах. Хай чекають на народження нового Правителя.
Мураха наче прикипів до землі. Звісно, для нього це була недоцільна протиприродна команда: викохувати нового Правителя за життя попереднього.
А в мене був пречудовий настрій. Розум казав: ще велике питання, чи добудуся Я до тієї місцевості, що людська пам’ять називає Оселя; чи не загину на щелепах рудих мурах; чи не потраплю у полон до інших племен і замість керувати цілим народом буду няньчитися з чужими вередливими принцесами. І ще невідомо, на якому вони щаблі розвитку, адже вибух вплинув лише на нас, мурах Зони.
Оце й є ті самі ірраціональні дії. Але один аргумент переважував всі інші: Я нарешті побачу її. Серед людей вона зветься Мар’яна.
Як вже рішення дозріло, Я зрозумів, що забагато бажаю він робочої рядової мурахи. Навіть з високим інтелектом.
Крім того, мурахи, на відміну від людей, ще не навчилися обманювати.
Тож Я полегшив вістовому завдання, аби він скористався закладеним в мільйонах поколінь інстинктом.
Мураха все ще стояв. Людина б сказала: «Переминався з ноги на ногу».
Я скомандував:
— Біжи до гурту, повертайся з кимось із доглядальників молоді.
Оце вже було зрозуміло. Чітка команда — чітке виконання.
Мураха побіг до найнижчого поверху. Де був інкубатор для малечі.
За кілька хвилин він прибіг уже удвох з іншою мурахою.
Але вони нікого не знайшли. Зовсім нікого.
Потупцювавшись на одному місті, вони, за заведеним порядком, повернулися до інкубатора й посідали навкруги малечі очікувати, коли народиться найбільша мураха.
А в цей час з десяток мурах, залишивши знайому з дитинства Зону, вишикувалися в ланцюжок і слід у слід долали відстань до далекого невідомого містечка Оселі. До жаданої дівчини, що серед людей зветься Мар’яна.