Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Любий, — я швидко поклацала пальцями перед натхненним Жориковим обличчям, — це все, звичайно, добре. Але є одне малесеньке нестикування… Наш режисер — жінка.
— Справді? Ну, звісно, — Жорик спустився з небес на землю і негайно почав обурюватися, — навіть режисера собі нормального знайти не можуть!
Періодично Георгій набував щирої впевненості, що приналежність до жіночої статі є для будь-якої особи серйозним недоліком.
— Я все-таки піду чого-небудь пожую, — примирливим тоном докинув він, коли наобурювався досхочу.
Я багатозначно постукала кулаком по чолу й подалась готуватися до виходу. Відвідування театру вимагає ретельних приготувань. У глибині душі я вже вирішила будь-що-будь довести справу режисерки до кінця. На зло Георгію. Не хоче злазити зі своєї «високості»? Ну і нехай. Не дозволю цій прикрій деталі псувати репутацію нашої агенції. «Order» береться за будь-які справи й завжди перемагає. Навіть добре, що справу режисерки Георгій вважав дрібною. Я нітрохи не сумнівалася, що насправді все це виявиться вартим уваги. І буде моєю першою самостійною справою.
— Слухай-но, — Жорикові було нудно харчуватися на самоті, тому він ходив за мною слідом, розкидаючи по квартирі крихти від бутерброда, який саме поглинав, — я ось тут подумав — нам, певне, час уже розмножуватися… У тому сенсі, що розширюватися…
— Це ти про що? — підозріливо примружилась до свого відображення в дзеркалі. — Мені ось навіть нафарбуватися ніколи, а ти…
— От, я ж саме про це! — зрадів з нашого взаєморозуміння Жорик. — Нам потрібно взяти собі справжню секретарку… Тоді вивільниться безліч часу. Не потрібно буде чатувати біля цього дурнуватого телефону…
— По-перше, ти ніколи не ризикнеш залишати квартиру на сторонню людину, — нагадала я Жорикові про його власну потайливість, — по-друге, їй потрібно буде платити…
— Так, — тяжко зітхнув Георгій, — я про це якось не подумав.
Знову задзвонив телефон.
— Детективна агенція «Order»! — Жорик схопив слухавку, цілком автоматично повторюючи моє щебетання, потім опам’ятався. — Тьфу! Тобто, детектив Собаневський слухає.
— Георгію, здрастуй, — телефонувала моя ненька, причому, очевидячки, в глибоко напруженому стані, — якщо там поблизу спостерігається моя дочка й ти від факту її наявності ще не на межі нервового зриву, то передай їй слухавку, будь ласка.
— Так, мамусю, — якомога спокійніше відгукнулась я.
«Ну, чому мене оточують самі божевільні? В одного — зоряна хвороба, в іншої — хронічна істерика!» — поскаржилась я подумки самій собі.
— Значить, так, — матуся карбувала слова, що свідчило про крайню стадію нервової напруги, — ти повинна на неї бодай якось вплинути! Нас, батьків, за ніщо тримає, вчителям грубіянить. Допомагати відмовляється. Слухає якусь моторошну музику і вважає, що має власні справи. Мовляв, не чіпайте мене, я зайнята!
— Мамусю, можна я вплину на неї завтра? Сьогодні мені вже ніколи.
Ішлося про мою молодшу сестру. Сестриця Настуся останнім часом якось не могла порозумітися з ненькою. Чи то ненька не могла порозумітися з Настусею — розбиратися у всіх нюансах їхніх взаємин мені теж було ніколи.
— Ні! До завтра я не доживу! — ненька виговорилася, тому поступово починала заспокоюватись. — Я всіх розумію. У дівчинки перехідний вік. Я чесно терпіла. Але повинна ж бути межа. В усіх книжках написано, що цей вік у них до 15 років. Учора, як ти знаєш, їй виповнилося 15… І що? Анінайменших змін у поведінці. Як був перехідний вік, так і залишився. Я більше не маю наміру це терпіти!
І тут мені сяйнула Геніальна Ідея.
— Жорику, ми візьмемо Настусю до себе в секретарки? Неньці для заспокоєння, тобі на перевиховання.
— Ну, якщо добре поводитиметься… — примружився Жорик, який чудово розумів, що Настуся давно вже підслуховує материну розмову з паралельного апарата, — якщо батьки на неї не скаржитимуться…
— Не будуть! — заволала Настуся, виказуючи свою присутність на лінії. — Бо я їм тут таке влаштую!
За кілька хвилин угоду було укладено. Я беру Настусю до себе на стажування, за це сестриця обіцяє добре поводитися вдома і в школі. Працюватиме вона в мене по чотири години на день і навіть отримуватиме за це певну платню. Коли Настуся почула про театр «Сюр», відразу радісно закричала, що знає відтіля купу люду, й заприсяглася чекати на мене біля входу в БК, у якому проходили репетиції.