Після злучення тварина сумна

Далеко-далеко мугикає десь приємний баритон: «У Парижі плюс десять-дванадцять, дощ».

Василь червоніє, наливається кров'ю і весь віддається телегрі. За тим він забуває і про свій обов'язок, і про свою країну, і про танк, і про самого себе. Гра поглинає Василя з головою. Голоси довкіль: «...телегра... приз у студію... ваш вибір... дівчата, прошу... ветеранам безкоштовно... трикімнатна квартира у Нових Черьомушках... він виграв відеокамеру... беріть, це все ваше... супергра...». Очі завидющі, руки тремтять! Це якесь божевілля!

Проте Василю не до сентиментів. Тепер він мало не плаче. В американського лиса за спиною вже ціла купа карасів, а у Василя ще жодного. Він розуміє, що це реальна жидо-масонська змова, що це все робиться з метою погубити його життя, занапастивши могутню слов'янську єдність, що його дурять і використовують, але все одно продовжує запускати руки у торбегу з рибою. Гребе, гребе і нічого не вигрібає.

А в той час у навушниках танкового шолома звучить голос:

«Перший, перший, уперед! В атаку, повний уперед! Швидкість максимальна. Як чуєте? Прийом!»

Але на Василевому боці тихо. Народ дивиться телевізор, бо командир танка, покинувши свою службу, змагається з американським лисом, а екіпаж без командира знечев'я напився і поснув. Спить армія, спить народ, сплять менти і уряд, усі, може, й вдають, що не сплять, але насправді сплять з розплющеними очима. Суцільне сонне царство, приспане розважальними телевізійними програмами, які повигадували самі жиди та підараси, щоб приспати бойовий дух усіх пасіонарних націй та особистостей, втягнувши їх в суцільне глобалізоване та космополітичне царство тотального споживання з метою всесвітнього панування його Величності Доллара.

Тим часом, кордони Європи у літаках, комфортабельних автобусах і спальних вагонах перетинають мурашки-жидо-підори. Вони з екскурсіями кружляють довкола танку, задивляючись на його міць. Питають: «Де тут у вас туалет?» Гіди ніяково знизують плечима, мовляв: «З туалетами у нас проблема». Жидо-підори заходять за танк і сцють на його гусениці. Танк ураз бере іржа. Потім вони всідаються навколо танка, і люб'язні дівчата у національних костюмах підносять національні напої та наїдки. Кінна група «Запорозькі козаки» під проводом Олега Юрчишина демонструє перформанс. Козаки свистять, махають шаблями, волочаться по землі, підбирають шапки і встромляють одне в одного списи. Наприкінці вистави шикуються у шеренгу, підводяться у стременах, підносять над головою праву руку і голосно, як один, кричать: «Ми — з України!»

Жидо-підори з Європи та Америки плескають у долоні, споживають напої і наїдки. Їм подобається ця екзотична країна.

А з Василем біда. Хитрий американський лис, схожий на Леоніда Якубовича, обвів його навкруг пальця.

— Друзі мої, — каже «Якубович», звертаючись до публіки, — як бачите, з Божою поміччю я виграв. Прославимо ж Господа піснею!

Уся телестудія, як один, встає і співає Давидів псалом у сучасній рок-обробці. Співи транслюють на всіх каналах. Після співів лис указує рукою на Василя і пояснює причини невдачі.

— Сьогодні все вирішують передові технології! Біда Василя полягає у тому, що він не вміє працювати на персональному комп'ютері. Він також не читав Дейла Карнегі та Адама Сміта. Я виграв тільки завдяки тому, що змалку вірив у Господаря світу цього і молився йому повсякчас. Саме Господар сказав мені: піди і сповісти про наближення царства мого до малих цих, і от я тут. Я прийшов до вас, щоб сповістити добру новину. Господар вас любить! І якщо ви будете любити Господаря нашого, то незабаром, як і я, будете кожен мати персональний компьютер, добре авто, а взимку відпочиватимете у Турції чи Єгипті. Це все я вам гарантую. Тільки віддайте серця свої і душі, а також квартири, заощадження та дітей своїх Господарю нашому. Поклоніться йому і отримаєте вже на землі життя райське...

— Так, так!!! — верещить студія.

— Тож, незважаючи на те, що Василь програв, я дарую йому всіх карасів, а на додаток ще... — ведучий робить загадкову паузу, — ми даруємо Василеві персональний комп'ютер! Приз у студію!

З-за лаштунків виходять майже голі дівчата у леопардових купальниках і несуть на раменах персональний комп'ютер. Несуть поважно, як колись прадавні ізраїльтяни носили ковчег Господній.

— Це тобі, — каже лис, чомусь звертаючись до Василя на «ти», і Василь ніяковіє від щастя. У нього підгинаються коліна і калатає серце. На очі навертаються сльози. Василь плаче і цілує свого благодійника. Студія зустрічає слова ведучого овацією. Камера великим планом бере Василеве щасливе обличчя. Потім так само на всю країну — розумне і добре обличчя телеведучого. Він посміхається.

Раптом звідкілясь із двома величезними кошиками з'являються Василеві дітки Сергійко і Наталочка. Вони несуть татові обід: джбан кислого молока, окраєць свіжого хліба, сало, цибулю та дві часничини («А діточки обід несуть»).

Татко на очах у публіки гладить діточок по головах, і всі разом заводять пісню про чорнобривці. Наталочка при цьому пританцьовує: робить верьовочку і бігунець. Коли пісню проспівано, Василь починає передавати привіт усім своїм родичам, а дітки навантажують рибу в кошики.

— Ми віднесемо її на базар і там продамо, — кажуть діти.