Стара хвороба
- Автор: Верховень В. M.
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5572-9
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Стара хвороба». Краткое содержание книги:
«Кохання — це стара хвороба, що залишилася в минулому», — так вважала юна турчанка Зулейха, що навчалася у французькому пансіоні Стамбула. І якщо треба вийти заміж із розрахунку, за бажанням батька, — в цьому немає нічого поганого. А щодо кохання, то у шлюбному контракті такої статті не передбачається. Однак з часом Зулейха зрозуміла, як вона помилялася. Проте було вже занадто пізно…
Ніхто не набрався духу повідомити його про нещасний випадок, тож телеграму надіслали від імені керівництва лікарні. Відповідь прийшла також керівництву: «Дізнався про аварію. Зробіть усе можливе, аби вилікувати мою дружину. Виїжджаю».
Така мовчанка — навіть після стількох днів од цієї людини не було ні слуху ні вісті — чомусь не на жарт налякала близьких друзів. Подейкували, ніби чоловік Зулейхи сів на потяг з Мерсіна до Стамбула, але на станції Єнідже з незрозумілих причин повернув назад. Та сказати, чи все це правда, було неможливо: друга телеграма, відправлена з лікарні в Гьольюзю, залишилася без відповіді.
Тепер Зулейха лежала в кімнаті зовсім сама. У її дядька останніми днями, як їй пояснили, запалився сідничий нерв, і він, забравши дітей, виїхав до Чешме, — цього разу лікарі чомусь не порекомендували йому гарячі джерела Бурси і Ялови.
Іноді лунав телефонний дзвінок, чоловічий або жіночий голос питав про здоров’я пані Зулейхи. Зрідка хтось із приятелів чи подруг, не бажаючи турбувати хвору або ж через брак часу для відвідин, залишав букет квітів чи коробку шоколадних цукерок біля дверей.
Тож молода жінка не бачила в палаті нікого, крім головної медсестри та дівчини-доглядальниці, яка приходила передати вітання і дружні побажання, сказані по телефону, або принести коробку цукерок, залишену коло дверей. Та ще ранком на кілька хвилин навідувався лікар, щоб оглянути її.
І хоча Зулейха ні з ким не розмовляла, не отримувала жодних звісток, вона чудово розуміла, чому її покинули саму-одну.
Старша медсестра днювала й ночувала в палаті Зулейхи: читала книги, газети, в’язала або дрімала, весь час сидячи у кріслі край вікна. Не відомо, чи то сама пацієнтка займала її увагу, чи медсестра просто звикла до цього затишного куточка, де стояло крісло, а з вікна крізь листя величезного кінського каштана проглядало море.
Сестра Магда, про яку казали, що вона залюблена в читання романів, погано приховуючи цікавість, намагалася розважити молоду жінку розмовою. Та скоро відмовилася від цього, бо наштовхнулася на мовчання, котре вважала награним, силуваним. Зараз в її поведінці прозирало навіть щось схоже на повагу до причини мовчання пацієнтки. Але Зулейха відчувала, як та весь час думає й гадає про неї, непохитна в своєму намірі вивідати бодай щось.
Літня жінка все робила навмисно, про це свідчило багато чого, наприклад, отримавши звістку від дівчини, яка щойно приходила, медсестра попросила ту говорити тихіше і не спитала в Зулейхи, чи хоче вона, щоб прийшов Юсуф. Фразу про те, що хвора спить, було сказано для того, щоб дати їй виграти час і підготувати до нелегкої сцени. І чомусь саме зараз сестра Магда відклала газету, хоча ніщо не заважало їй читати, та нетерпляче знай ходила сюди-туди по кімнаті, при цьому зовсім не безшумно, очевидячки, щоб розбудити хвору і таки змусити її говорити.
Що ж до лікаря, то і в його вчинках сенсу було не більше.
Головний лікар, забезпечивши успіх своєму закладу не так завдяки професійним якостям, як через популярність у світських колах, був людиною товариською й дотепною. Він поводився із Зулейхою, як і належить лікареві, поглинутому своєю роботою, в якого немає часу звертати увагу на різні плітки. Він говорив тільки по суті й хутко вибігав з кімнати.
Цього тихого літнього вечора Зулейха збагнула, що для неї настали години, які звичайно вважаються найскладнішими в житті, адже треба набратися духу. І хоч раніше вона вмирала зі страху, зараз мужності їй не бракувало.
Дні, які вона перебула в лікарняній палаті, збайдужіла до світу і заглиблена у себе, в безперервних роздумах, несподівано-негадано змінили її внутрішньо. А надто тепер, коли до цього додалася ще й зневіра, і Зулейха усвідомила, що покірно нестиме свій хрест, вона була готова до будь-яких перипетій у житті.
Попервах молода жінка мовчала, бо тоді її думки ще плуталися. Вона боялася відповідати на можливі запитання і своїми відповідями дати поживу для роздумів. Та коли минув цей острах, переконаність у безглуздості розмов змусила її повернутися до ролі сплячої хворої. Була й інша причина: у той день, коли вона скаже «я вже здорова», її спитають, куди ж вона піде. А тим часом вона не знала куди і навіть не уявляла, хто сплатить усі витрати на її лікування в лікарні.
Врешті-решт, хай що буде, прихід Юсуфа покладе край усім сумнівам. Вона вирішила надати йому можливість вирішити свою подальшу долю.
Занепокоєння сестри Магди наростало щохвилини. Це було зрозуміло. Нараз вона повернула голову й побачила, що Зулейха, виявляється, вже сидить на ліжку й дивиться на неї.