Малиновий пелікан

Трохи про себе і не тільки

Якщо ви нічого не знаєте про мене, я вам дещо розповім. Мене звати Петро Ілліч Смородін, це мій псевдонім, а справжнє прізвище, Прокопович, мало хто знає. Серед них – наша листоноша Заїра, яка на початку кожного місяця приносить мені пенсію, та касирка «Аерофлоту» Людмила Сергіївна, у якої я раніше купував квитки до Берліна, куди літав до свого сина Данила. Багато років я користувався її послугами, розраховуючись додатково своїми книгами та набором цукерок, а нині купую квитки он-лайн. До мого віку люди зазвичай тупішають і новими технологіями оволодівають важко, але я себе вважаю користувачем комп’ютера, як то кажуть, просунутим. Років тридцять з гаком тому в Америці я купив свій перший «Макінтош», він звався «Мак-плюс» (екран розміром з пачку цигарок), і відтоді намагаюсь йти в ногу з часом, чим викликаю зневагу мого сусіда по дачі, одного з останніх допотопних мугирів мого покоління Тимофія Семигуділова, прізвище якого його ж соратники злегка переінакшують, заміняючи літеру «г» іншою, з котрої починається слово «мати». Тимоха вважає, що справжній письменник повинен писати лише «пірцем», маючи на увазі кулькову ручку. Своєю непроглядністю він вельми пишається і впевнений, що лише той, хто пише від руки, може вважати себе хоч якоюсь мірою належним до справжньої російської літератури. Досягнення Пушкіна і Тургенєва пояснює тим, що вони писали гусячим пером, а на комп’ютері ні «Євгенія Онєгіна», ні «Бєжин луг», на його думку, не напишеш. До всіх цих міркувань додає, що через комп’ютер йдуть флюїди (чому флюїди?) від диявола, а в того, хто пише «пірцем», є прямий контакт з Богом, хоча у нього самого, я підозрюю, якщо був контакт з чимось далеким, то через комутатор, установлений на Луб’янці. Щодо комп’ютера, то я гадаю, що і Пушкін, і Тургенєв залюбки його б опанували, але в будь-якому разі технічна тупість ще не ознака літературного таланту, що досвід нашого мугиря якраз і засвідчує. Він пише важко, незграбною мовою. Пройшов довгий шлях. Був колись зразковим радянським письменником. Писав про успішні колгоспи і вважався середньої руки нарисовцем. Тридцять років був членом КПРС і половину цього часу – секретарем партійної організації. Завжди демонстрував безмірну відданість радянській владі, за котру, як казав, готовий віддати власне життя та задушити будь-кого, хто мав про неї не дуже добру думку.