Український народний гумор
- Автор:
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7332-7
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Український народний гумор». Краткое содержание книги:
— А то! Маємо двадцять літрів горілки, три кабанцізакололи, сорок курей обпатрали.
— Знаю точно, що ти одружився зімною тільки тому, що я маю гроші.
— Ні люба, тільки тому, що у мене не було грошей!
Кум заходить до кума, аж той із собакою в шахи грає
— Куме! Ваш Бровко умієв шахи грати!?
— Та де, куме, вміє Програє 3:5!
Випивають два приятелі
— Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять. Випили. Знову:
— Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять. Випили. Заходить син.
— Ну що? П’ять?
— Ні чотири вісімдесят. Одна пляшка була надщерблена.
— Куме, що для вас зробити, щоб ви мене запам’ятали на все життя?
— Позичте мені тисячу гривень.
— Ой, куме, таке у мене відчуття, що мене хтось переслідує.
— І давно?
— Як з в’язниці втік.
Сіли куми випивати. «Домашній» кум наливає собі з однієї пляшки, а кумові з другої.
— А що це ви, куме, мені з іншої пляшки наливаєте?
— Та я, куме, з карбідом не люблю!
Кум до куми:
— Кумо, чи ще ходите до лісу, як колись?
— Хіба що, куме, по гриби.
Кума Івана призначили директором школи. Кум Петро:
— Ну, куме, і як робота?
— Робота могла би бути і нічого, якби не ті капосні діти!
— Де нині працюєш, куме?
— Пожежником.
— І як?
— Що тобі сказати. Начальник у нас приємний. Команда підібралася добра. Зарплата непогана. Але ж, куме, як, не дай Бог, пожежа — хоч з роботи розраховуйся!
Кум лежить п’яний в калюжі. Йде кума, побачила, підійшла. Кум ледь підняв голову з калюжі і до неї:
— Сама ти, кумо, свиня!
— Тю! Я ж ніслова не сказала!
— Але подумала!
Кум Петро іде, тримаючись за паркан. Кум Іван лежить під парканом.
Кум Петро:
— От п’янюга! Валяєшся, як колода!
Кум Іван:
— Чекай, куме, що ти скажеш, коли паркан скінчиться.
Добре куми випили — як завжди. Ідуть, один щось рукою мацає і рахує собі під ніс. Другий запитує:
— Куме, а що ви рахуєте?
— Штахетинки. Нарахую двісті двадцять — буде хвіртка.
— Куме! Та ви ж навкруг діжки ходите!
Кум Федір довів кума Андрія до двору та й пішов додому. Кум Андрій упав — і поповзки до дверей. Аж тут із будки вискочив Сірко та давай гавкати.
— Цить, дурню! Галю розбудиш, то й де тоді будеш ночувати?
Сидять діди на призьбі.
— Куме, пам’ятаєш, як нам в армії давали пігулки, щоб ми до дівчат не бігали?
— Пам’ятаю. То й що?
— Вже починають діяти.
— Куме, що то за дивина, жінка мені зраджує а роги не ростуть?
— Вони, куме, і не повинні рости, то просто так кажуть, образно, вислів такий здавна.
— Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцію в організмі не вистачає
Рано-раненько кум Петро на поріг до кума Василя.
— Куме, вип’ємо по сто грамів.
— Здурів, чи що? Шоста ранку!
— Ліпше зранку сто грамів, аніж цілий день нічого!
— Чому такий злий, куме?
— Два зуби вирвав!
— А казав, що один болить.
— Та у того лайдака дантиста здачі не було!
— Кумо, а коли ви придане своєї Наталки перевозити будете?
— Немає нам чого робити, як придане туди-сюди возити!
— Кумо, мій чоловік найкращий у світі! І це не тільки моя думка.
— А ще чия?
— Його.
— Чому, куме, задумався?
— Ото, скільки живу, не знав, що мої діти так люблять вареники! Учора жінка три десятки наліпила, так я лише двадцять встиг зачепити...
Кум, виходячи з клубу, наступив кумові на ногу.
— Вибачте, куме.
— І ви, куме, пробачте.
— З чого б то?
— Та я вам вже на спину плюнув.
Кум нагостювався у кума, зібрався додому, хитнувся у прихожій, скинув з підставки китайську вазу — на черепки.
— Куме! Що ви наробили! То тій вазі двісті років!
— Але, куме, я вже було налякався! Думав, що вона нова!
— Куме Іване, ви любите свою жінку?
— Якби ж тільки я.
Жонатий кум турбується про кума-холостяка:
— Що ти все перебираєш? Хай Ганна не така. А Василина? Он вона з подругою іде. Глянь, як тобі?