Життя Дон Кіхота і Санчо

Зверніть увагу й відзначте собі. Дивлячись на будь-який акт великодушності, героїзму, безумства, всі сьогоднішні тупі бакаляри, парохи та цирульники не можуть додуматися ні до чого ліпшого, як запитати: навіщо він це робить? І коли їм здається, що вони відкрили причину, яка спонукає його до цих дій, — незалежно від того, збігається чи не збігається справжня з тією, яку вони припускають, — вони кажуть: он як! він зробив це задля цього чи задля того. Оскільки та чи інша річ має якусь причину свого буття, і вони її відкривають, то ця річ втрачає для них усяку цінність. Для цього їм і служить логіка, їхня свинська логіка.

Кажуть, розуміти — означає прощати. І ці жалюгідні люди потребують розуміння, аби прощати те, що їх принижує, те, що ділами або словами кидає їм в обличчя їхню нікчемність, не кажучи їм про неї.

Вони дійшли навіть до того, що по-дурному запитали, навіщо Бог створив світ, і відповіли самі собі: задля Своєї слави! І ця мудра відповідь наповнила їх глибокою втіхою і глибоким самовдоволенням, нібито цим йолопам відомо, а що ж то таке — Божа слава.

Усе, що робиться тепер, робиться на потім. Нехай мені дадуть будь-яку нову ідею про будь-яку річ, і вона мені скаже, навіщо вона потрібна.

Щоразу, коли в мене виникає якийсь новий задум, щось, на мою думку, дуже потрібне, не бракує людей, які мене запитують: «А що потім?» І я вважаю, що на таке запитання можна відповісти тільки ще одним запитанням. І коли мене запитують: «А що буде потім?», мені залишається тільки відповісти: «А що було раніше?»

Не існує майбутнього; ніколи не існувало майбутнього. Те, що називають майбутнім, — одна з великих побрехеньок. Справжнє майбутнє — сьогодні. Що буде з нами завтра? Нема жодного завтра! Що відбувається з нами сьогодні, тепер? Ось єдине запитання, яке має сенс.

А щодо сьогодні, то всі ті жалюгідні людці дуже задоволені з того, що вони сьогодні існують, а цього їм досить. Існування, чисте й голе існування, заповнює всю їхню душу. Вони не відчувають, що є щось більше, ніж існування.

Але чи існують вони? Чи насправді вони існують? Я так не думаю, бо якби вони існували, якби існували насправді, то страждали б від свого існування і не вдовольнялися б ним. Якби вони реально і по-справжньому існували в часі й просторі, то страждали б через те, що не перебувають у вічному й нескінченному. І це страждання, що є не що інше, як страждання Бога в нас, Бога, який страждає в нас тому, що почуває себе замкненим у нашій скінченності й у нашому світському бутті, це божественне страждання примусило б їх порвати всі ті нікчемні логічні ланцюги, якими вони намагаються прив’язати свої нікчемні спогади до своїх нікчемних надій, ілюзію свого минулого до ілюзії свого майбутнього.